18.08.2020 18:42
468
-
В районі готова вибухнути чергова трансферна бомба! Мова йде про перехід гравця зі стану одного фаворита поточного чемпіонату в табір іншого - тобто, до одного з основних конкурентів за звання чемпіонів Києво-Святошинського району! Опорний півзахисник – лівий захисник/хавбек Дмитро Ширай залишає "Ниву" з Бузової і переходить в SC "Гатне". 27-річний футболіст, вихованець ДЮСШ чернігівської "Десни", відомий за виступами в низці популярних клубів, як в Україні: ФК "Дніпро" з однойменного міста (дубль), "Скала" (Стрий), "Рава" (Рава Руська), "Гірник" (Новояворівськ), "Динамо" (Хмельницький), ЛКТ (Чернігів), "Вертикаль" (Обухів), ФК "Бровари", "Кудрівка" (Сосниця), "Беркут Легіон" (Бровари), "Альтаїр" (Драбів), так і за кордоном - у Польщі, Словаччині (МФК "Вранов"), Литві (ФК "Мажейкяй"). В "Ниву" Ширай прийшов перед початком цьогорічного сезону, став фіналістом Меморіалу Чанових та зіграв у десяти офіційних матчах сезону (забив два голи, отримав одне попередження). До цього часу неоднозначними трансферами дивувала "Нива", і ось "Гатне" робить хід у відповідь! Далі буде цікавіше! Слідкуйте за подіями в Києво-Святошинському футболі!
А поки давайте познайомимося з «легіонерським» досвідом Дмитра Ширая у Словаччині (за матеріалом Артура Валерко, Football.ua, 2015 рік):
– Весняну частину сезону (2015 року – прим.авт.) ваша команда почала сенсаційною перемогою на одним із лідерів – «Сніною», а загалом в двох матчах завоювала 4 очки. Завдяки чому вдалося так добре стартувати?
– Зазвичай нам навіть легше гралося з командами, які знаходяться вгорі турнірної таблиці, адже вони намагаються грати в сучасний комбінаційний футбол на відміну від тих, які знаходяться внизу та проповідують силовий та грубий стиль гри, дуже часто граючи в ногу замість м'яча. Тому вважаю результат закономірним. Також хотів би відмітити те, що наша команда додала в другій частині чемпіонату за рахунок більшої зіграності та взаємодії в команді словацьких та українських футболістів.
– Знаю, що збори «Вранов» проводив на українських Карпатах. Які враження у словацьких гравців від нашої держави, інфраструктури? Що вони кажуть про контрольні матчі з українськими клубами?
– На жаль, ті збори я пропустив, перебуваючи у той час в розташуванні однієї з чеських команд. Але знаю, що хлопці побували в Моршині та Ужгороді, де проводили інтенсивні спаринги з українськими командами («Скала», «Сталь» Кам’янське). Звичайно, що хлопцям було цікаво відвідати нашу країну (адже для багатьох з них це було вперше), подивитись нашу культуру та рівень майстерності українських команд, який вони оцінили достатньо гідно. А щодо спарингів, то результат не ставився на перше місце, цей збір розглядався як один з етапів планомірної підготовки до чемпіонату.
– Взагалі, говорячи про МФК «Вранов»,які амбіції клубу, хто його спонсори?
– Наша команда фінансувалася з місцевого бюджету мером міста, а президентом клубу був місцевий начальник поліції. Футбол у містечку надзвичайно люблять та хочуть досягнути якнайвищих позицій, тож будувалася команда для серйозних задач на майбутнє. А ми, футболісти, налаштовувалися на кожну гру окремо та не заглядали далеко наперед.
– Місто Вранов знаходиться зовсім недалеко від України – а чи дуже воно відрізняється в плані культури, мови, навіть зовнішнього вигляду?
– Словацька мова є слов'янською, тому схожа на польську, українську, і є такі слова, котрі розумієш одразу. Якщо ж порівнювати місто з нашими такими ж маленькими містечками, то контраст кидається в очі і стає зразу помітно чисті вулиці, рівні дороги та охайні будиночки. Кухня трошки відрізняється від нашої, і тому деколи навіть стає сумно за простим українським борщем або гречкою, адже про такі страви в Словаччині не знають взагалі!
– Як спілкувалися в команді? Словацьку вже розумієте? Цікаво, головний тренер проводить настанови українською чи уміє говорити місцевою мовою?
– Звичайно, за час, який я провів в Словаччині, встиг вивчити багато різних слів, основних фраз мови цієї країни, тому на футбольному полі, тренуванні чи просто на вулиці особливих проблем з цим не виникало. Головним тренером у нас був український спеціаліст Іван Антонович Бубіс, а наш другий тренер – словак Мірослав Янтек, який володів російською мовою, тому навіть хлопці-словаки, що грають з нами, також вивчили деякі українські слова.
– «Українська «діаспора» у Вранові була досить чисельною. Скільки загалом українців грало у команді?
– Порівняно з першою частиною чемпіонату нас покинуло двоє українців через ті чи інші особисті проблеми, а також ліміт на легіонерів. При мені наша діаспора налічувала п’ять футболістів – Мазур грав центрального нападника, Гринишин – лівого півзахисника, Кайдарович і Лазебний – центральні півзахисники, ну а я перші дві ігри весняної частини грав на позиції опорного півзахисника, хоча моє рідна позиція – це лівий захисник або півзахисник.
– Ви грали і в українській, і в словацькій других лігах. Яка між ними різниця?
– Словацький футбол відрізняється тим, що тут гравці виходять на кожну гру максимально зарядженими на силову боротьбу. Навіть не маючи великої майстерності, вони будуть бігти та боротись до останньої хвилини матчу, що компенсує їхні можливі технічні помилки. Рівень суддівства загалом такий же, як і в Україні: якщо дома судять добре, то на виїзді до арбітра завжди виникають запитання. Щодо фінансової сторони, то, враховуючи кризу в нашому чемпіонаті та країні, словаки пропонують непогані умови. Стадіони у них хоч і невеличкі, але обов'язково охайні та мають той мінімум, який не завжди зустрінеш в українському чемпіонаті.
– Чи доводилося грати зі словацькими вищоліговими командами?
– Проводилися товариські матчі з командами першої ліги, і хоча різниця у класі була помітна, ми змогли за рахунок самовіддачі переграти вищих за класом опонентів («Локомотива» Кошице), але були, звичайно, й поразки (від «Партизана» з Бардейова).
– Кілька слів про їхню збірну. За рахунок чого їм вдалося отримати суттєвий прогрес останнім часом?
– Збірна Словаччини – це, перш за все, команда бійців, яка бореться до останнього. Маючи у складі таких світових зірок, як Хамшик, Шкртел, звичайно ж, вони розраховують на вихід своєї збірної в фінальну частину світу або Європи. А в матчах з рейтинговими збірними їм часто допомогала як недооцінка з боку суперника, так і жорстка дисципліна в поєднанні з неймовірними бійцівськими якостями та жагою до перемоги упродовж всього матчу.
– Як у Словаччині загалом ставляться до українських легіонерів? Як вас називали у команді?
– Звичайні люди та працівники клубу загалом ставилися до нас добре, поки ми вигравали, коли ж результати ставали не дуже задовільними, то, звичайно, відчувався шквал критики, як і всюди. Але це додавало нам жаги більше не засмучувати вранівську публіку, а радувати вболівальників перемогами.
– Чи є шанс угравців Вранова пробитися у вищі ліги Словаччини? Місцеві гранди стежать за гравцями провінційного клубу?
– Тут це зробити набагато легше, ніж в Україні. Під час чемпіонату ходило багато різних чуток про зацікавленість нашими гравцями з боку команд з вищої та першої ліг Словаччини та Чехії, але до конкретних пропозицій, які б влаштували всі сторони, справа не доходила.
– Свого часу, спілкуючись з легендарним словацьким гравцем Любомиром Моравчиком, почув від нього приблизно такі слова: «футбольний потенціал України та Словаччини недоречно навіть порівнювати: ваша країна в десятки разів більша, у неї значно більше населення, а бюджет грандів – як всієї нашої ліги». То за рахунок чого місцева збірна нас обігрувала, а їхні легіонери грають у провідних лігах світу?
– Ну, по перше, Словаччина – це європейська країна, завдяки чому її гравці можуть без перешкод грати в кращих чемпіонатах Європи, не вважаючись легіонерами. Тому багато юних, молодих і талановитих гравців їдуть в клуби Старого світу, де мають змогу набувати неоцінений досвід для свого професійного росту. Що для більшості українських гравців їхнього віку, на жаль, є тільки мрією. Тому і виходить, що словаки грають у провідних лігах, а українці вирішують лишатись в себе на батьківщині або їхати у якісь не провідні чемпіонати.
– Чи доводилося зустрічати в Словаччині інших українських легіонерів? Їх зараз стає більше…
– Так, доводилося. У першій частині чемпіонату ми зустрічали земляків в складі Гуменного, а потім в двох поєдинках поспіль зі Сніною та із Сабіновом за їхні команди також грали молоді хлопці з України.
