08.09.2020 19:34 587

На жаль, знову сумні новини з Боярки. Трагічна звістка прийшла вчора. Києво-Святошинська футбольна спільнота понесла непоправну втрату.  На 36-му році життя раптово пішов у вічність талановитий футболіст, чемпіон Києво - Святошинського району 2002 року в складі легендарного ФК "Боярка" Володимир Процюк. Києво-Святошинська районна федерація футболу висловлює глибокі співчуття рідним і близьким покійного. Прощання з  Володимиром Процюком відбудеться завтра, 9 вересня о 12.00 в Боярці, за адресою вулиця Сєдова,5. Відспівування покійного в капличці старого боярського цвинтаря по вулиці Шевченка (на виїзді з Боярки в сторону Віти Поштової) заплановано орієнтовно на 12.30 – 13.00. 

Володимир Процюк (18.01.1985-07.09.2020) – відомий футболіст – аматор, за ігровим амплуа – центральний захисник або опорний півзахисник, учасник змагань в другій національній лізі, чемпіонаті Київської області, Києво-Святошинській футбольній лізі, чемпіонаті Васильківського району. Вихованець ДЮСШ «Локомотив» (Київ). В 2001-2002 роках тренувався в експериментальній групі «Динамо-Академія» під керівництвом відомого українського тренера Павла Яковенка разом з Артемом Мілевським та Олександром Алієвим. Грав за клуби ФК «Боярка» («Боярка-Ергопак», «Ергопак-Еліт») – 2001 – 2008 (з перервою), ВІКАДО Київ – 2005, «Інтер» Боярка («Боярка-2006») – 2005-2006 роки, ФК «Стара Боярка» - 2008-2010, ФК «Фанат» Боярка – 2011, ФК «Ветеран» Боярка – 2012-2017 роки, ФК «Путрівка» (Васильківський район) – 2005-2006 роки. Чемпіон Києво-Святошинського району (2002), чемпіон Васильківського району (2005), переможець першості в третій лізі Києво-Святошинського району (2009). Один з кращих гравців Києво-Святошинської ліги 2000-х років. Неодноразовий переможець та призер районних змагань з футболу та футзалу в різних лігах. Працював Боярському управлінні «Укртрансгаз», захищав кольори місцевої команди у відомчих змаганнях з міні-футболу.

Володимир народився 18 січня 1985 року  в місті Вишневе (Київська область), в дитячому віці переїхав на постійне місце проживання в місто Боярка (Київська область), виховувався бабусею.  З раннього дитинства захопився футболом. Ази спорту номер один пройшов у дитячо-юнацькій школі київського «Локомотива».  Був відібраний в знамениту експериментальну групу Павла Яковенка «Динамо-Академія», куди були зібрані талановиті юнаки з усього колишнього СРСР 1985 – 1986 років народження. В 2001 році зовсім юним Володимир Процюк потрапляє в орбіту Києво-Святошинського футболу. А далі – були п’ятнадцять років успішних виступів у нашій лізі за низку боярських колективів. Напевно, багато хто з шанувальників при столичного футболу не згадає це прізвище, але варто сказати "Подол", як в пам'яті виринає трішки кумедний, але до болю знайомий образ. Володимир - боярський хлопчина, який з дитинства марив футболом і подавав великі надії. Вихованець дитячо - юнацької школи київського "Локомотива" був чи не наймолодшим в легендарній дружині Сергія Паська та Андрія Плаксицького, яка гриміла на районному та обласному рівнях на початку 2000-х. Потім Володю Процюка запросив у свою команду інший Володя - Смовж (на жаль, теж вже покійний), який в 2004-2007 роках зібрав під своє крило багатьох талановитих гравців у команді "Боярка-2006", пізніше - "Інтер" (Боярка). Під прапорами цього колективу Процюк пограв на професійному рівні в другій українській лізі поряд з такими майстрами як Дмитро Козьбан, Сергій Герасимець, Юрій Клименко, Денис Невгод та інші. Надалі Володимир Процюк захищав кольори кількох боярських колективів в чемпіонаті нашого району ("Стара Боярка", "Фанат", "Ветеран"). На жаль, він досить рано припинив свою футбольну кар'єру, і не тільки через травми, яких було немало на його шляху, а й через особисті проблеми нефутбольного характеру. Останній раз він виходив на поле в футболці боярського "Ветерана" чотири роки тому. Після цього були лише епізодичні виступи за команду ветеранів ФК «Боярка». Для гри Володі "Подола" Процюка була характерна деяка безшабашність, весела, інколи навіть хуліганиста, в хорошому сенсі цього слова, манера гри, яка в той же час поєднувалася з високою технікою, пристойними швидкісними якостями та невтомною працездатністю. Особисто мені своїми витівками він нагадував великого британця Пола Гаскойна. Вболівальники його обожнювали, адже футбольний матч не міг бути нудним, якщо на полі грав "Подол".

Один з найкращих його друзів,  партнер по команді ФК «Боярка» Олександр Бабурін згадує: «Володя прийшов у нашу футбольну боярську родину зовсім юним. Вже в 16 років його почали підпускати до основи, а у 19 він разом з Тарасом Лозовенком – вони разом служили в спортивній роті і прийшли після армії  в команду одночасно – вже став твердим гравцем основного складу. Володя завжди був на позитиві, ніколи й нікому не відмовляв у допомозі, в команді був визнаним балагуром і жартівником. Але в той же час ніколи не зраджував своїм принципам. Мав упертий характер,  жорстко відстоював свою позицію, але  вмів слухати і робити висновки зі своїх помилок. Пам’ятаю, як він частенько дискутував з нашим тренером Сергієм Петровичем Паськом щодо своєї позиції на полі, бачив себе в центрі поля, але виконував функції переднього центрального захисника з повною мобілізацією, не шкодуючи ні себе, ні суперників, ноги ніколи не прибирав».

На фото: перед матчем ветеранів ФК «Боярка» (Процюк – третій зліва)…

Сергій Пасько згадує: «В юному віці Володя вніс вагомий внесок в перемогу «Боярки» в чемпіонаті району, в золотому сезоні 2002 року. В фінальному матчі проти Вишневого Процюк склав пару центральних захисників з Віктором Гайдюченком і відіграв дуже надійно проти «зіркових» форвардів Віктора Побігаєва і Юрія Миколаєнка. А йому на той час було лише 17 (!) років. У Володі була гарна футбольна школа, він мав талант. Недарма ж його відібрали в експериментальну групу Павла Яковенка з гравців 1985 року народження, куди збирали таланти з усього колишнього Союзу.  З того складу «Динамо -Академії» вийшли Мілевський, Алієв, Максимов, Самборський, Ярмаш та інші професіонали. Саме завдяки основному  воротарю тієї команди Сергію Коваленку, який деякий час грав за ФК «Боярка» ми дізналися про Володю Процюка – місцевого боярського хлопця. З тих пір він був членом нашої команди. Під час армійської служби у Вінниці в спортивній роті Володя змужнів і повернувся вже справжнім чоловіком. Вони з Тарасом Лозовенком та Сергієм Парамоновим складали молодіжне крило в команді, представляли нове покоління боярських гравців. Як футболіст, «Подол» мав серйозний рівень підготовки, був талановитим, здібним гравцем. За характером – боєць, яких пошукати. Хоча йому не вистачало зросту, але на позиції центрального захисника відзначався граничною непоступливістю. Суперникам було надзвичайно важко пройти його один в один. Добре бачив поле, володів мистецтвом першого пасу. Майстерно підключався в атаку і міг завершити зусилля партнерів точним і прицільним ударом. Забивав досить часто, як для гравця оборони».

За спогадами Ярослава Єдакова, «Володя Процюк три сезони відіграв у самобутньому колективі «Старої Боярки». Зокрема, допоміг команді впевнено виграти першість району в третій лізі. Це був надійний хлопець, на якого можна покластися і знати, що він не підведе. У нас він грав на позиції опорного півзахисника в парі з Олександром Рибалком. Але вони мали різний стиль гри. Якщо Володя мав схильність до творчості на полі, був креативним у своїх діях,  то Саша більше руйнував атаки суперників. Ми з Юрою Маціпурою грали під цією парочкою опорників – у центрі захисту. Тож наша четвірка «висікала все живе» біля своїх воріт, не даючи жодного шансу суперникам. «Подол» був дуже доброю людиною, про таких кажуть; «Мухи не скривдить». Але за команду міг віддати всі сили, справжній боєць, який ніколи не «сачкував» на полі»…   

Звичайно, він міг досягнути в футболі більшого і мав для цього великий талант, але життя склалося інакше. Проте, його яскравий слід в нашій Києво - Святошинській лізі надовго збережеться в пам'яті шанувальників футболу. Царство небесне тобі, Володю...