04.12.2020 20:45 5128

Важко змиритися з такими трагічними звістками. Особливо, коли втрачаємо юну долю, яка ще тільки розпочинала свій непотворний спортивний шлях.  Наша футбольна спільнота понесла непоправну втрату.  Раптово обірвалося молоде життя перспективного футболіста, талановитого спортсмена, улюбленого сина і веселого, розумного, старанного юнака. Вчора поховали Артема Лєзніка – молодого боярчанина, який хотів стати хорошим футболістом та робив усе для того, щоб ця мрія здійснилася. Києво-Святошинська районна федерація футболу висловлює глибокі співчуття рідним і близьким покійного, особливо – нашому доброму другу та спортивному побратиму Михайлу Геннадійовичу Лєзніку, батьку Артема. Будь-які слова тут безсильні, щоб загоїти душевні рани, але будемо сподіватися, що ангели на небесах теж грають у футбол…  

Артем Лєзнік (08.07.2005-02.12.2020) – спортсмен, футболіст – юніор, за ігровим амплуа – правий захисник, потім - центральний півзахисник, універсал, учасник дитячо – юнацьких  змагань з футболу та футзалу в чемпіонаті України, Київської області, Києво-Святошинського району, першості міста Києва. Срібний призер чемпіонату Київської області, бронзовий призер чемпіонату міста Києва,  чемпіон Києво-Святошинського району в різних вікових категоріях. Визнавався кращим гравцем дитячо-юнацьких районних турнірів. Вихованець ДЮСШ «Боярка». Виступав за клуби «ДЮСШ» (Боярка) – 2015 – 2019, «Любомир» U-15 (Ставище) – 2019-2020.

Артем народився в місті Боярка Києво-Святошинського району, з дитинства  марив футболом. У Артема була спортивна родина, батько свого часу серйозно займався боротьбою і рано прищепив йому любов до спорту, тож з самого дитинства хлопчик ріс фізично міцним та витривалим. У віці 8-ми років почав займатися дзюдо, згодом - ходити на футбольну секцію. Пізніше любов до футболу переважила. Перший тренер – Олександр Дмитрович Зубавленко. Досвідчений спеціаліст розпізнав у Артема хороші задатки і передав хлопчика в Боярську ДЮСШ, де з Артемом займалися відомі районні тренери Сергій Бабурін та Ігор Рибіннік.

Згадує тренер Боярської ДЮСШ Ігор Рибіннік: «Артем з малих років проявляв себе в команді справжнім лідером. Він був фізично міцним хлопчиком, дуже обдарованим від природи, з чудовою координацією та бійцівським характером. Прийшов до нас, як дзюдоїст, досить «сирим» у футбольному розумінні, але за рахунок важкої праці на тренуваннях швидко наздогнав своїх ровесників. Починав правим захисником, потім перейшов у середню лінію, а з часом спробував стихію атаки, відчув потяг до забивання голів. А взагалі був таким собі універсалом, який однаково добре міг закрити на полі будь-яку позицію. І цим дуже часто виручав нас, тренерів, коли з різних причин виникали проблеми зі складом. Такого бійця, який ніколи не пасував перед труднощами, перед сильними суперниками, мати у складі для будь-якого тренера, особливо у дитячій команді, - це велика удача. Ми завжди ставили Артема в приклад його партнерам по команді, як зразок «лицаря без страху і докору», яким, наприклад, свого часу був Олег Лужний. До речі, Артем з дитинства вболівав за київське «Динамо» і був відданим фанатом цього клубу. Часто ходив на стадіон, щоб підтримати свою улюблену команду».

За словами Сергія Бабуріна, «Особливими спортивними якостями Артема були наполегливість в досягненні мети, високий рівень ігрової та особистої дисципліни і кропітка праця, яка й зробила з нього футболіста. За короткий строк завдяки наполегливій праці на тренуваннях та надзвичайній любові до футболу з дзюдоїста став футболістом. Додатково займався, окрім командних занять, індивідуально. Наприклад, брав футбольні уроки у Юрія Петровича Зорніка. Відзначався особливим старанням і хорошими людськими якостями. Для будь-якого тренера такі вихованці - просто знахідка. Він не тільки собі спуску не давав на футбольному полі, але й своїм суперникам та навіть партнерам. Мав натуру переможця і не розумів, як це можливо – припинити боротися, поки не прозвучав фінальний свисток. Про таких говорять, «робоча конячка», але без таких «чорноробів» жоден «Мессі» нічого не виграє. Артема навіть боялися нападники суперників, бо він ніколи не прибирав ногу, завжди йшов до кінця, безстрашно ліз в саме пекло на полі… і  виходив переможцем у єдиноборствах. Як наслідок, частенько отримував жовті, інколи – червоні, але це завжди були «робочі» картки, прояв «виробничої необхідності». Жодних ознак «зіркової» хвороби, справжній лідер на полі і в роздягальні»…     

Артем до безтями любив футбол, і той відповідав йому взаємністю. Важка праця на тренуваннях і велике бажання до вдосконалення привели Артема на наступну сходинку його спортивної кар’єри – в одну з кращих юнацьких команд Київської області «Любомир» (Ставище). Він пройшов відбір до місцевого спортивного інтернату і став основним гравцем команди U-15 з хорошими перспективами потрапити в команду U-17. Але не судилося…  

Важко говорити про юних в минулому часі. Не віриться, що молоде життя може обірватися так безжально. Артем з його бойовим характером міг досягнути в футболі багатьох вершин і мав для цього великий талант, але доля склалася інакше. Будемо пам’ятати його гру, його посмішку, його історію, як яскравий слід комети на нашому футбольному небосхилі.  Царство небесне тобі, Артеме...