31.01.2021 14:00 260

Зараз неможливо уявити місто духовності і добра Вишневе без красеня – стадіону. Головна арена Києво – Святошинського району завжди радо зустрічає всі футбольні колективи не тільки з нашого  регіону, а й з Київської області, України та навіть приймає міжнародні поєдинки. І що найважливіше, на стадіоні незмінно панує ідеальний порядок, незважаючи на щільний графік футбольних матчів, які, особливо у вихідні, проходять майже один за одним. Це надзвичайно важливо в непрості часи пандемії коронавірусу, коли здоров’я учасників спортивних заходів понад усе. Те, що робота стадіону «Центральний» нагадує відлагоджений швейцарський годинник – заслуга місцевого персоналу, очолюваного директором КП «Вишневе» Віктором Кіріченком. А безпосередньо на стадіоні головним розпорядником є людина, яка знає в футболі все, - заступник директора КП «Вишневе», колишній гравець, футбольний функціонер та арбітр Валерій Душко, який нещодавно відсвяткував своє 60-річчя.

Це – «жива легенда» футбольної Київщини, хранитель спортивних традицій нашого регіону.  Валерій Романович Душко усе життя захоплювався футболом, створив декілька успішних команд, об’їздив всю Україну в якості арбітра національної категорії, але це не завадило йому також зробити кар’єру та реалізувати себе в професійній діяльності. До вашої уваги уривок з його інтерв’ю інформаційній агенції «Наше місто – Вишневе», яке він дав з нагоди 10-річчя стадіону «Центральний»: «По закінченню навчання в київському інституті   мене за розподілом направили на одну з фабрик  в місті Єлгава, що в Латвії. Тоді з цим було суворо. Але футбол знову ж таки вніс свої корективи в мою долю: щоб залишитися в Україні, я взяв відкріплення в місто Баришівка Київської області на завод «Блискавка». У 21 рік був призначений головним бухгалтером на Баришівському автопідприємстві, де працювало більше однієї тисяч чоловік. По роботі одного разу довелося поїхати у Вишневе, відвезти бухгалтерські документи для обробки в обчислювальному центрі спецавтобази. Пам’ятаю, що мені тоді сподобалася каштанова алея по вулиці Механізаторів - сьогодні це вулиця Остапа Вишні. Навіть подумав про те, що непогано було би тут жити. І незабаром за наказом міністра сільського господарства мене переводять на автопідприємство 0903, в майбутньому - 1002, по вулиці Чорновола (колись -  Радянська, 54). Завжди паралельно з основною роботою продовжував займатися футболом. У 1993 році при комерційному підприємстві «Трансімпекс», за моєї ініціативи, було створено футбольний клуб з такою ж назвою. Того ж року ми грали в чемпіонаті України серед аматорів, зайняли 1-е місце у своїй підгрупі, до якої входило 16 команд. Згодом, через те, що у Вишневому не було свого стадіону, а боярський «Зеніт», де ми грали, не мав трибун і не відповідав певним вимогам, команда за домовленістю переїхала в Білу Церкву  і там продовжила свій шлях. У 1995 році директор Київського м’ясопереробного заводу Володимир Степанович Гак запропонував мені посаду заступника генерального директора одного з найпотужніших підприємств України. Я місяць зважував – йти чи не йти, бо це велика відповідальність, а такого досвіду в мене не було. Це зараз хапаються за будь-які посади, не задумуючись, чи справляться. О 7-й ранку потрібно було бути вже на роботі і працювати до пізнього вечора. Така робота, що рік за два. Згодом займався комерційною діяльністю. Працював у контрольно – ревізійному управлінні.  Став першим заступником голови ДАК «Укресурси» Міністерства економіки. Велика завантаженість на цих посадах не дозволяла мені в повному обсязі розвивати свою кар’єру  в якості арбітра. У різні роки я був і першим заступником голови Київської федерації футболу, і обслуговував матчі в якості арбітра національної категорії від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Криму. П’ять-шість разів на місяць треба було виїздити на матчі. За час поїздок на матчі побачив майже всю Україну, зустрічався з багатьма цікавими людьми, відомими спортсменами. Але й про Вишневе, яке стало для мене рідним, ніколи не забував. У 80-ті роки очолював місцеву футбольну команду «Автомобіліст». У дев’яності, як я уже згадував, професійний футбольний клуб «Трансімпекс». У 2009 році разом з легендарним футболістом та тренером Юрієм Миколаєнком ми створили футбольний клуб «Вишневе», який став бронзовим призером чемпіонату Київської області. Я брав активну участь в спільному проекті УЄФА з будівництва стадіону у Вишневому. З 2015 року працюю на посаді заступника директора Спортивного клубу «Вишневе». Постійно контактую з ветеранами футболу нашого міста, які зранку у вихідні грають в улюблену гру. А коли відбуваються ігри школярів на приз «Шкіряного м’яча», згадую своє дитинство. Радію, що у них є спонсори, їх добре заохочують подарунками, їм не доводиться за свої кошти купувати форму, як це робили ми. Сім’ю я створив рано, у 20 років, але, на мою думку, відповідально. Після переїзду у Вишневе, моя дружина працювала в дитячому садку «Теремок», потім перейшла вчителем початкових класів Вишнівської школи №1. Згодом вона стала заступником директора з навчально-виховної роботи у початковій школі, де працює і до цього часу. Разом з нею виховали доньку, яка має власну справу. Маємо троє онуків».

Бажаємо Валерію Романовичу Душку спортивної наснаги та міцного здоров’я, щоб наш стадіон під його керівництвом на довгі роки залишався зразковим храмом спорту і футболу, яким він є зараз!