10.03.2021 18:02 538

Футзал здобуває все більшу популярність в Україні і продовжує стрімко розвиватися. Місто Ірпінь має серйозні футзальні традиції.Футзальні чемпіонати проводяться в Ірпіні ще з 90-х років минулого сторіччя. У 2008 році за ініціативи Сергія Лісника турнір вдалося вивести на новий рівень. Чемпіонат отримав нову назву, а головне - відкрив свої двері для команд з інших регіонів. З того часу у IFL встигли зіграти не лише представники Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Коцюбинського і Гостомеля, але й команди з Києва, Мироцького, Пущі-Водиці, Немішаєвого, Михайлівки-Рубежівки, Гатного, Софіївської Борщагівки, Шпитьок, Чернігівської області і навіть Донецька.Історичним рекордсменом турніру залишається "Джуніорс". Команда з села Шпитьки ставала переможцем IFL п’ять разів. Чотири рази тріумфувала «Skidka» (Ірпінь).  Дві перемоги у своєму активі має ФК "Мироцьке", ще одного разу успіху досягла "Зірка" (Ворзель). Якщо говорити про футзал в Ірпіні, то найпершою асоціацією для багатьох є команда «Skidka», засновником і багаторічним гравцем якої є наш давній знайомий Олександр Репеха. Нині він - президент одного з «грандів» Вищої ліги Parimatch чемпіонату Києва з футзалу  ФК «SKIDKA». Олександр розповів прес службі Федерації футзалу Києва як створювалася команда, чого забракло для більш глобальних успіхів, як змінювався бюджет, чому колектив залишив багаторічний тренер Віктор Пантелейчук, якими є проміжні підсумки в цьому сезоні і куди віце-чемпіон Києва може заявитися у майбутньому. А наша прес служба вирішила згадати футбольний шлях Олександра та його успіхи в Києво-Святошинському футболі.

Довідка прес служби КСРФФ: Репеха Олександр Петрович, український футболіст - аматор, президент футбольного та футзального  клубу «SKIDKA» (Ірпінь – Київ). За ігровим амплуа – захисник. Народився 18 жовтня 1982 року в містечку СокиряниЧернівецької області. Серйозно почав займатися футболом під час навчання в Національному університеті державної податкової служби в місті Ірпінь. Ігрова характеристика: технічний, надійний захисник з добре поставленим ударом, відмінно виконував штрафні удари та стандарти. В подальшому перейшов у футзал. Ігрова кар’єра: «Податкова Академія», «Податковий Університет» Ірпінь (2000 – 2007), «Промінь» Ірпінь (2007-2009), «Боярка – Промінь» Ірпінь (2009-2010), ФК «Мироцьке» (2011-2014), «SKIDKA» Ірпінь (2009-2021).  В складі студентської команди НУДПСУ під керівництвом тренера Віктора Удалова – бронзовий призер чемпіонату Київської області (2002), неодноразовий учасник чемпіонатів Київської області та Києво – Святошинського району. В складі ФК «Мироцьке» - чемпіон Києво – Святошинського району (2013) з футболу, бронзовий призер першої ліги (2012). В складі «SKIDKA» (Ірпінь) – чемпіон міста Києва з футзалу (2016,2019), чемпіон Ірпінської футзальної ліги (2016,2018,2019,2020), срібний призер чемпіонату Бучанської ОТГ з футболу (2020), чвертьфіналіст кубка України з футзалу (2015/2016),  срібний призер всеукраїнського фіналу АФЛУ (2019). Неодноразовий переможець різноманітних футзальних турнірів.

- Давайте згадаємо ваш особистий шлях у футболі?

- Я народився в Чернівецькій області, в містечку Сокиряни. Як такої футбольної освіти в мене немає, просто, як і всі хлопчаки мого віку, в дитинстві з ранку до вечора грав у так званий дворовий футбол. З серйозним футболом стикнувся вже під час навчання в Ірпінській Податковій Академії. Команда цього ВУЗу свого часу гриміла не тільки на Київщині, а й в Україні. Я ще зачепив краєчок тих славних часів, коли з нашою студентською командою працював знаний спеціаліст Віктор Дмитрович Удалов. Ми грали й на чемпіонат Київської області, й на Києво – Святошинський район. Паралельно я виступав за інший ірпінський клуб «Промінь», раніше ця команда звалася «Спартак» та «Козаки». Керувала нею відома в Ірпіні особистість – Сан Санич Ричков. В команді були зібрані цікаві виконавці, здібна молодь. Ми грали і у великий футбол, і в так звану «міньку». Були постійними учасниками нижчих ліг першості Києво – Святошинського району. Поступово піднялися у вищу районну лігу, де й провели кілька не зовсім вдалих сезонів під назвою «Боярка – Промінь». Тоді ФК «Боярка», якщо мені не зраджує пам'ять, переживав не найкращі часи і  віддав  нам своє місце у найсильнішому дивізіоні. Через деякий час виник новий проект – ФК «Мироцьке». Команда мала певні амбіції і також поступово піднімалася з нижчих ліг районного футболу. Організатори клубу Олександр Животовський та Володимир Смирний збирали під своїми знаменами боєздатний колектив, і звернулися до мене про об’єднання наших зусиль, тож я був частиною ФК «Мироцьке» і в ігровому, і в організаційному плані протягом трьох років. В 2013 році нам вдалося досягти бажаного – стати чемпіонами Києво – Святошинського району з футболу. На хвилинку, тоді його рівень був чи не найсильнішим за всю історію.  В тій команді на головних ролях були знані майстри Іван Козоріз, Олег Зборовський, Всеволод Романенко, Сергій Дорофеєв, Олександр Бабак, Сергій Панфілов. На той час мій проект «SKIDKA»вже повним ходом існував і розвивався. До речі, це не завжди був  чисто футзальний клуб. В класичній версії «гри мільйонів» у нас є своя історія. Зокрема, в 2015 та 2016 роках ми брали участь у вищій лізі чемпіонату Києво – Святошинського району з футболу і посідали відповідно восьме та четверте місця, а в 2019 та 2020 році стали відповідно бронзовими та  срібними призерами чемпіонату Бучанської ОТГ.    

– Як зароджувалася команда «SKIDKA»?

– Це було дуже давно. Напевно, десь 2010 року. Я закінчував Національний університет державної податкової служби України в Ірпені і ми всі займалися футболом. Потім почали заявлятися на всі аматорські турніри і потихеньку створився колектив, який базувався і тренувався в Ірпені. Ось так, з часом, ми й дійшли до такого рівня, що беремо участь у все більш престижних турнірах. Можна сказати, що все зародилося і пішло з Ірпеня, бо ми там вчилися, там були друзі, там сформувався колектив, та й багато хлопців із цього міста грає.

– В різні сезони приналежність команди визначали по-різному, пишучи то Ірпінь, то Київ. Як все-таки правильно?

– На першому етапі ми, звісно, перебували в Ірпені. Можна сказати, що команда на 80% складалася з ірпінських хлопців-студентів. На сьогоднішній день ситуація помінялася, і ми перебралися в столицю. Відсотків на 80-90 у нас гравці із Києва або ж із усієї України. Тренувальний процес у нас відбувається в столиці, та й усе інше, що пов’язано з командою, теж. Тому тепер це, більшою мірою, київська команда. Хоча свого походження не цураємося.

– Які ваші успіхи в ірпінських змаганнях?

– Можна сказати, що Ірпінь – це наше улюблене місто. Ми щороку за будь-якого розкладу заявляємося в чемпіонат цього міста. Щосезону ми там в призерах – сім разів його вигравали і багато разів посідали друге місце. Ми починали з цього чемпіонату, але пішли далі і от вже дійшли до того, що беремо участь в Кубку України.

– Ви тричі грали у змаганнях АФЛУ: стали переможцем Першої ліги Елітного фіналу АФЛУ-2015, а у Всеукраїнському фіналі АФЛУ вилетіли на стадії чвертьфіналу 2016 року, і програли у серії пенальті вирішального матчу 2019 року. Чого забракло, щоб довести цю справу до перемоги?

– Ми не дотягнули ці всі турніри до переможного завершення, бо постійно беремо участь в 4-5 змаганнях. Зрозуміло, що хлопці фізично не витягнули. За складом і всіма іншими ігровими параметрами ми, мабуть, були №1, але нам забракло «фізики». Наскільки я пригадую турнір 2019 року, то після півфіналу 2-3 гравця поїхали змагатися в Київ, а після цього повернулися грати фінал з «ІнБевом». Думаю, що це зіграло велику роль у підсумковому результаті. Я вважаю, що десь тут може є і вина тренера, але це вже неважливо. Хоча всі думали, що ми переможемо. Дійшли до фіналу і нібито були сильніші за житомирян, якщо брати по грі, але характер настрій і дисципліна б’ють все. «Пивовари» нас переграли за рахунок бажання.

- Якщо говорити про «Фінал восьми» в кубку України. Якою це було подією для твоєї команди?

- От уяви: збираються аматори рази три на тиждень потренуватися і пограти в футзал, а тут в один момент вони вже виходять на паркет кращого спорткомплексу України грати з найкращими командами країни в одному з найпрестижніших турнірів! Емоції незабутні! Так, у нас в команді є гравці, які можуть похвалитися матчами високого рівня, але таких емоцій не переживав ще ніхто. Це сильно мотивує до подальшого розвитку. Якщо говорити про наш виступ, то не вистачило досвіду. Причому не тільки гравцям, але й тренерському штабу. Для нас це був перший досвід таких матчів такого рівня.

– Чи є гравці, яких ви можете назвати легендами клубу?

– У нас є капітан Андрій Мар’євич, який грає вже років 12-13. Я його пам’ятаю ще коли йому було 18-19 років. Він з футболу перейшов у футзал. Ми цінуємо тих гравців, які крокують з нами дуже довго. Є такі футзалісти, які з нами виросли і грають. Мар’євич, як приклад. Це дійсно капітан і така людина, яка в житті жодного тренування не пропустила, живе футболом, переживає за «SKIDK’у». Це справжній капітан, який в команді перебуває більше 10 років.

Звісно, що у нас додаються так звані «легіонери», але ми не знаємо, що буде завтра –  хтось може прийти, а хтось піти. Проте, як показує практика, все-таки хлопці із Ірпеня перебувають в команді по 5-10 років – Мар’євич, Ткаченко, Щериця. Вони за нас бігають з 18 років.

– Ви довгий час виступаєте в чемпіонаті Києва і Бізнес-лізі. Який із цих турнірів вам більше подобається і чим?

– Взагалі ми щороку заявляємося в 4-5 турнірів. Зрозуміло, що граємо в Ірпені, а цього року ще і в Бучі. В Бізнес-лігу заявляємося щороку, а трохи згодом перейшли на футзал в чемпіонат Києва. Звісно, що нам ближчі ті турніри, де грають 4+1. Бізнес-ліга вже трохи відходить на задній план, тому що формат 5+1 нас не сильно влаштовує. Важко грати 5+1, а потім перелаштовуватися на 4+1.

Ми жодного разу не вигравали Бізнес-лігу і тому це принципове питання. Будемо заявлятися до останнього поки її не виграємо. Цього року за рівнем команд турнір слабкіший, але ми все одно там змагаємося, бо все-таки хочемо в ньому перемогти, а в чемпіонатах Києва та Ірпеня ми вже здобували золото. От ще не вигравали КФЛ і дебютували в цьому турнірі – там теж якісні змагання з хорошими командами.

– Як змінюється бюджет команди? Він постійно зростає чи в кризові роки зменшується?

– Нібито, у нас гравці й не додаються, але бюджет щороку зростає, бо все навколо дорожчає, наприклад, заявкові внески. У нас ніколи не було такого, щоб в якийсь із сезонів витрати зменшилися. Бюджет йде вгору, а результат став трохи гірше. Ще є такий фактор, що може з меншим бюджетом у нас було більше бажання, більша віддача і серйозніший настрій, а зараз витрати все більше, а результат все гірше. Якось воно так. Думаю, що це не тільки у нас, бо фінанси вирішують не все.

– Довгий час вашу команду очолював Віктор Пантелейчук. Як прийшло рішення про зміну тренера?

– Ми з Віктором знайомі дуже довго, навіть грали разом і починали з ним всі ці ірпінські турніри більш аматорського плану. Я ж теж грав у футбол і ми з ним були в одній команді. Запропонували йому тренувати «SKIDK’у», а він: «Я із задоволенням. Багато молодих гравців – це дуже цікаво». Так і почав тренувати. Він очолював «SKIDK’у» років сім і прийняв рішення піти сам, тому що йому було важко працювати на два-три фронти. Все ж таки у нього є «Griffin». Він грав за «Griffin», а нас тренував, інколи не міг прийти на наші матчі. А ви ж розумієте ситуацію, коли ми граємо з «Griffin’ом»… Віктор сам прийняв таке рішення, що треба бути десь в одному місці.

– Як оціните півторарічний період під керівництвом Олега Шуста?

– Якщо говорити про період з Пантелейчуком, то тоді чемпіонат Києва був слабше, ніж зараз. Останні два сезони чемпіонат Києва неймовірно конкурентний, є багато дуже сильних колективів. Звісно, Олегу набагато складніше. Наша команда останні чотири роки майже не оновлювалася, а щоб постійно бути в чемпіонських перегонах, потрібно щороку додавати людей, оновлювати склад, підбирати більше молоді. В принципі, Олег перейшов на тренерську роботу з досвідом у футболі, зараз проходить курси і набирається досвіду. Сподіваюся, що у нас із ним все вийде, але все залежатиме від Олега.

– Після першого кола команда посідає 5 місце в Parimatch чемпіонаті Києва, 3 місце в Parimatch КФЛ, але одразу вилетіла з Кубку України. Якими ви бачите проміжні підсумки за першою половиною сезону? Можливо, кадрового потенціалу не вистачає на все?

– На першому етапі цього сезону ми втратили одного із провідних гравців, але нібито на його місце додалося два. Втім, озвучений вами результат однозначно провальний. Ми про це думаємо і ні в якому разі не сидимо, склавши руки. Щодня спілкуємося з Олегом і розмірковуємо, як вийти із цієї кризи. Проте, в середині сезону важко щось зробити, навіть якихось гравців знайти складно. У нас кульгає воротарська лінія: є Анікєєв і Дядюнець, але якось ми ніяк не можемо знайти «свого» голкіпера. От воно і зіграло свою роль. Плюс тренувальний процес будемо змінювати.  

Насправді ніхто не задоволений результатом – ні я, ні тренер, ні гравці. Важко швидко, різко і кардинально щось поміняти на друге коло. Знову повернемося до того, що доведеться чимось закидати, а не факт, що воно дасть свої результати. До того ж, у нас багато травмованих гравців. Якийсь був збіг обставин, що на початку сезону 2-3 лідери були не готові. Поки вони набирають і можна сказати, що ще не набрали оптимальних кондицій.

Можна сказати, що цей сезон у нас із найбільш провальним стартом, але ми не здаємося і на друге коло щось будемо міняти, спробуємо зачепитися. Для нас 5 місце в чемпіонаті Києва – це удар. Але ще раз скажу, що в цьому році неймовірно сильний чемпіонат. Напевно, один із найсильніших в історії – це 100%. Всі колективи більш-менш укомплектовані. Пам’ятаю, років 3-5 тому були ми, «Альтернатива» і ще хтось такий, як «Griffin», а зараз з’явилося багато сильних команд – «INTER», «СЕРВІТ»… В принципі, і внизу не все так просто, бо «ХІТ-2» може забрати очки у будь-кого.

– Які завдання на цей сезон?

– Я вам скажу так, як це бачу я. Всі кажуть, що ми постараємося виграти усі матчі. Насправді ж по тій картинці гри, що ми зараз маємо, можна сказати, що друга четвірка на сьогодні не готова. Кажу, як є. Вірю, але дуже важко буде зачепитися за перше місце в чемпіонаті Києва. Ми будемо старатися, але шансів з такою грою дуже мало. На сьогоднішній день команда не готова. Ми бачимо всі ці проблеми. Я дивлюся кожну гру і все розумію. Будемо налаштовуватися і битися, але нам буде важко.

– А які глобальні цілі стоять перед «SKIDK’ою»?

– Насправді плани у нас великі. Хочеться вигравати все, але розуміємо, що конкуренти щороку стають міцніше. На наступний рік робитимемо перезавантаження. Цього року перше коло у нас провальне, але подивимося, що буде у другому. Будемо думати і планувати, щоб постійно перебувати в лідерах, щоб на нас більше налаштовувалися інші команди. Щоб бути на вершині, треба щодня спілкуватися з тренером, думати що змінювати і як розвиватися, бо буде дуже важко утриматись серед лідерів.

– А як щодо планів на Першу чи Екстра-лігу України?

– Перша ліга України на сьогоднішній день взагалі не проблема, але її нема. Щодо Екстра-ліги будемо дивитися і думати. Давно були такі плани, але не хочу нічого загадувати. Розумієте, у нас 80% гравців працюють і переходити на більш масштабні турніри вкрай складно, бо в когось робота, а у вихідні він хоче побути з сім’ю, і виїзди не дуже зручні.

Якщо йти вище, то треба здійснити перезавантаження і все-таки робити більшу ставку на молодь. Це глобальний крок і ми над ним розмірковуємо. Будемо дивитися по ситуації, а поки що так. Навіть якщо у наступному сезоні ми не опинимося в Першій лізі України чи деінде, то заявимося на звичні для нас 4-5 турнірів і будемо намагатися бути нагорі. Для нас навіть місце нижче другого вже є провалом. Хоча, у попередньому сезоні ми взяли «срібло» чемпіонату Києва, але для нас і це вже був незадовільний результат.

Довідка від Пресслужби ФФзК

«Скідка» (Ірпінь) – чемпіон міста Києва з футзалу (2016,2019), чемпіон Ірпінської футзальної ліги (2016,2018,2019,2020), срібний призер чемпіонату Бучанської ОТГ з футболу (2020), чвертьфіналіст кубка України з футзалу,  срібний призер всеукраїнського фіналу АФЛУ (2019). Президент Олександр Репеха, тренер Олег Шуст. Воротарі  Максим Дядюнець (1995), Сергій Тимошенко (1986), польові гравці Євген Саківський (1988), Юрій Щериця (1994), Олександр Клименко (1994), Максим Войток (1991), Андрій Назаров (1995), Дмитро Якубець (1994), Олег Миронов (1992), Роман Баранович (1990), Ілля Білик (1993), Андрій Мар’євич (1990), Віталій Гавриленко (1987), Едуард Ткаченко (1992), Олександр Галицький (1991), Віктор Цой (1988), Олег Шуст (1977), Олександр Репеха (1982)

Використано матеріали прес-служби федерації футболу міста Києва