22.04.2021 16:21 827

Зірки Києво – Святошинської ліги.

Андрію Кругляку – 35! Ми щиро вітаємо нашого футбольного побратима з особливою датою та бажаємо йому яскравих перемог в житті і на полі, успішної тренерської дороги та позитивних емоцій від улюбленого футболу! В його кар'єрі були моменти, коли його називали другим «Андрієм Шевченком». Але футбольна доля замість баталій в лізі чемпіонів випробувала  його на міцність і чисельними травмами, і матчами в нижчих лігах українського футболу. Сам Андрій вважає, що будь-які «подарунки» від долі варто приймати з вдячністю та посмішкою, проте місто Яготин вже навряд чи стане відомим, як батьківщина  не тільки великого футболіста Андрія Шевченка, а й великого футболіста  Андрія Кругляка. Свого знаменитого земляка важко перевершити і в якості тренера.Однак, цей факт не засмучує нашого героя, адже йому немає коли з ностальгією згадувати минуле.

З недавніх пір колишній форвард пробує себе в якості тренера. Новостворений клуб «Олімп» (Дмитрівка), як ніякий інший, підходить для експериментів та новаторських ідей молодого тренера Андрія Кругляка. Тим більше, з боку спортивного директора і засновника  «Олімпа» Олега Головієнка Андрій має повну довіру та розуміння. Кругляк ще не повністю відчуває себе тренером, інколи рветься на поле, особливо в ті моменти, коли  з лави запасних бачить, як «горять» його підопічні, але хронічні травми, яких було багато на футбольному віку Андрія не дають можливості грати на повну силу, особливо на штучному покритті. Проте, навіть за такого, м’яко кажучи, не бойового стану обох колін та хворі голеностопи Андрій Кругляк кілька разів виходив за «Олімп» у минулому сезоні в якості центрального півзахисника і, як завжди, був одним з кращих на полі, забивши в трьох матчах за дмитрівську команду чотири голи. А за підсумками сезону молодого наставника було визнано кращим тренером другої ліги чемпіонату Києво – Святошинського району! За свою футбольну кар’єру Андрій грав під началом багатьох відомих тренерів – Володимира Онищенка, Йожефа Сабо, Володимира Мунтяна, Юрія Калитвинцева, Валентина Луценка, Вячеслава Грозного, Олександра Заварова, Беньямінаса Зелькявічюса, Олега Федорчука, Патра Кушлика – всіх не перелічити. Тому тренеру Кругляку є чим поділитися і про що розповісти своїм нинішнім вихованцям. Давайте познайомимося ближче з нашим сьогоднішнім ювіляром  і розкажемо його футбольну історію від першої особи…

Довідка прес-служби КСРФФ: Андрій Олександрович Кругляк – український футболіст та тренер. Амплуа – нападник. Народився 22 квітня 1986 року в селі Богданівка Яготинського району Київської області. Ігрові кондиції: зріст – 178 сантиметрів, вага – 67 кілограм. Вихованець ДЮСШ «Динамо» (Київ), тренер Олег Крисан. Ігрова професійна кар’єра: «Динамо» Київ (2003-2008), в тому числі «Динамо-3» (2003-2004), «Динамо-2» (2004-2006), «Металург» Запоріжжя (2006), «Металург» Лієпая, Латвія (2007), «Арсенал» Київ (2008), «Дністер» Овідіополь (2009), «Нива» Вінниця (2010), «Прикарпаття» Івано-Франківськ (2011), «Десна» Чернігів (2011), «Кремінь» Кременчук (2012), «Арсенал» Біла Церква (2013), «Нива» Тернопіль (2013). Всього у вищій лізі 2 матчі, у першій лізі 109 матчів та 15 голів, у другій лізі 49 матчів та 7 голів, у вищій лізі Латвії 22 матчі та 2 голи, в єврокубках 4 матчі та 1 гол. Захищав кольори юнацьких збірних України U-17, U-18, U-19. Загалом провів на цьому рівні 34 матчі та забив 5 голів. На рівні аматорів виступав за "Зеніт" Боярка (2010), "Віннер" Боярка (2011), ФК «Буча» (2014), «Арсенал» Київ (2014-2015), ФК «Гореничі 1960» (2015-2016), «Фаворит» Требухів (2017), «Право та Захист» Калинівка (2019), «Олімп» Дмитрівка (2020 - 2021). Нині – головний тренер ФК «Олімп» (Дмитрівка), головний тренер футбольної команди «Динамо – Академія»  Національної Академії Внутрішніх Справ (чемпіон України та віце-чемпіон міста Києва серед студентів 2020 року) та тренер КОДЮСШ «Чемпіон» (Київ). Визнаний кращим тренером другої ліги чемпіонату Києво – Святошинського району в сезоні 2020 року. Брат – Ярослав Кругляк (1994 року народження), також футболіст, гравець ФК «Олімп» (Дмитрівка). Одружений, виховує сина Тимофія. Має дві вищі освіти, закінчив Національний університет фізичного виховання та спорту і Національну Академію Внутрішніх Справ. Має тренерську ліцензію «С» і «В». Володар кубка Прибалтики, срібний призер чемпіонату Латвії. Неодноразовий призер першої та другої ліги України, переможець чемпіонату України серед дублюючих складів.   

Футбольне дитинство.

Не можна сказати, що я цікавився футболом з раннього дитинства, в більшій мірі навіть був до нього байдужий. Просто одного разу, коли я вчився в першому класі, мій однокласник умовив мене піти з ним на тренування. На тому тренуванні вийшло так, що не вистачало одного гравця для «двохсторонки», і тренер запропонував мені пограти. Я довго відмовлявся, оскільки з собою не було навіть спортивного взуття, але мене все ж умовили стати хоча б на ворота. Сам того не помічаючи, я зіграв цей тренувальний матч з таким бажанням, що тренер звернув на мене увагу і сказав, що б я приходив і наступного разу. Потренувавшись з хлопцями, старшими на рік, оскільки тоді набору 1986 року народження ще не було, потім я перейшов до групи свого віку, де мене визначили нападником. Виступаючи в різних дитячих турнірах, я багато забивав, а перед тим, як перейти в школу «Динамо», забив за половину сезону аж 29 голів. І тренер Сергій Величко забрав мене в академію «Динамо» - тоді я вчився вже в 6 класі.

«Динамо-3» і «Динамо-2».

Я перейшов в «Динамо» взимку і практично одразу був турнір в Севастополі, де брали участь кращі команди пострадянського простору. На тому турнірі я став кращим гравцем команди, забивши 5 голів. Погравши при Величко ще років зо три, я потрапив в «Динамо-3», у віці 15 або 16 років,  вже точно і не пам'ятаю. Дебютував у 2-й лізі в грі з «Енергетиком» (Бурштин), вийшовши на 20 хвилин на заміну. Тоді в «Динамо-3» грали Рустам Худжамов, Андрій Оберемко, Дмитро Воробей, Олександр Максимов. В тій команді я затримався недовго, і Володимир Онищенко забрав мене в «Динамо-2». Як зараз пам'ятаю, що тоді це сталося дуже швидко: середня школа, «Динамо-3» і вже «Динамо-2». У «Динамо-2» я дебютував в 16 років, замінивши Олександра Мелащенка у грі проти київського ЦСКА. Тоді в «Динамо» до молодих і перспективних гравців було особливе ставлення, і в цьому віці я вже отримав власну трикімнатну квартиру в Києві плюс трирічний контракт з клубом. Багато в чому це стало можливим завдяки моєму вдалому виступу на меморіалі Валентина Гранаткіна в Санкт-Петербурзі за юнацьку збірну України, після якого мною всерйоз зацікавився московський «Спартак». Але Ігор Михайлович Суркіс вирішив залишити мене в «Динамо».

«Динамо» (Київ).

Головним тренером першої команди тоді був Йожеф Сабо, який досить швидко став підпускати мене до основи. Разом з Володимиром Лисенком, Денисом Дедечко і Олександром Романчуком я був заявлений на відбіркові матчі Ліги Чемпіонів. Дебютував за «Динамо» в матчі проти запорізького «Металурга». Але, на жаль, перед новим сезоном я отримав травму (розтягнення задньої поверхні стегна) і на збори з першою командою  не поїхав. Відновлюючись після травми, почав грати за дубль та «Динамо-2». Потім, коли я начебто вже  набрав колишню форму, «Динамо» залишив Йожеф Сабо і на посаду головного тренера прийшов Анатолій Дем'яненко, якому потрібно було одразу давати результат, а в такій ситуації молодим гравцям особливої довіри з його боку не було.

«Металург» (Запоріжжя).

Коли «Динамо» очолив Дем'яненко і стало зрозуміло, що ігрової практики в першій команді у мене не буде, надійшла пропозиція від В'ячеслава Грозного, який працював тоді в запорізькому «Металурзі». Мене і Олександра Алієва віддали в оренду, з правом викупу. Грозний пообіцяв мені згодом дати шанс у першій команді. Все йшло нормально, за дубль я забив 8 голів, тренувався з основою і регулярно був у заявці на матчі першої команди. Потім, коли закінчилася оренда, я для себе вирішив, що якщо Грозний залишиться в Запоріжжі, то залишуся і я, оскільки з ним у мене реально був шанс грати у вищій лізі. Але Грозний пішов, а нова мітла, як відомо, мете по новому. Я в повернувся до Києва, де грав рік за «Динамо-2».

«Металург» (Лієпая).

Потім Леонід Буряк, який був селекціонером в «Динамо», запропонував мені поїхати в Литву в колишню команду Маріса Верпаковскіса. Я вирішив, що так буде краще, що є шанс пограти в єврокубках. Там я пробув рік в оренді, зіграв за команду 22 матчі, 4 з яких в кубку УЄФА, де забив один гол – у ворота брестського «Динамо» красивим дальнім ударом. Цікавим також був двобій з одним з найтитулованіших клубів Швеції – стокгольмським «АІК», зокрема, на його знаменитій «Френдс Арені» (0:2, 3:2).  У чемпіонаті посіли друге місце, виграли кубок Прибалтики. До речі, тренером «Металурга» був знаменитий литовець Беньямінас Зелькявічюс, відомий у радянські часи по роботі з вільнюським «Жальгірісом».

«Арсенал» (Київ).

Повернувся в «Динамо» я на психологічному підйомі, з думками, що тепер все буде нормально. Буряк сказав, що є пропозиція оренди від київського «Арсеналу». Власником «Арсеналу» тоді тільки став Вадим Рабинович, і я не став відмовлятися від такого шансу пограти у «вишці». Але знову безглузда травма (розтягнення пахових зв'язок), яка спіткала мене за два тижні до старту чемпіонату. «Арсенал» виграв на старті пару ігор, в нападі забивав тоді Євген Селезньов, також був і Георгій Деметрадзе, праворуч грав Олександр Данішевський. Потрапити в основу в такій ситуації, тим більше - після травми, було важко. Я грав лише за дубль, а в першій команді інколи потрапляв у заявку на матчі. Після закінчення оренди знову повернувся в «Динамо» -  в дубль до Володимира Мунтяна, де грав в компанії з Олександром Рибкою, Євгеном Хачереді, Андрієм Ярмоленком, Володимиром Лисенком, з якими ми виграли перше місце в чемпіонаті України серед дублюючих складів.

Агенти і команди.

Коли закінчився контракт з «Динамо», свою справу зробили агенти, яким я довірився, замість того, що б поговорити з Ігорем Суркісом про можливі варіанти в «Динамо» або оренду в іншому клубі. Агенти почали мене катати по різним командам: «Карпати», «Іллічівець» та інші… Там не підійшов, там ще щось не зрослося і так далі. Для психології гравця це не дуже добре. Так я опинився в «Дністрі» (Овідіополь), пограв там 2-3 місяці, після чого пішов звідти. Поїхав в Азербайджан в «Сімург» (Загатала), де знову мені все зіпсувала травма. Під час гри з «Динамо» (Тбілісі) на штучному полі пошкодив бокову зв'язку стегна і «автоматом» поїхав додому, бо травмований гравець нікому не потрібен, хоча мав би залишатися в цій команді довше. В Україні потрібно було знову набирати форму та відновлюватися. Я був у вінницькій «Ниві», де протягом  12 матчів тренер жодного разу не поставив мене в склад, потім перебував у «Прикарпатті» (Івано-Франківськ), а після -  в чернігівській «Десні». Потім, знову ж таки через  свою довірливість, послухав агентів, які обіцяли відправити мене в Ізраїль. Варіант для 25-річного футболіста непоганий, якби все було так, як вони обіцяли.

«Кремінь» (Кременчук).

У Кременчуці я опинився багато в чому завдяки моєму товаришу Василю Климову, який умовив мене спробувати себе в «Кремені». У мене були пропозиції від ФК «Полтави» і краматорського «Авангарду», але я вирішив поїхати до Кременчука. Там після першого ж тренування Юрій Чумак запропонував мені залишитися. У «Кремені» взимку я отримав фізичні навантаження, яких давно не мав, що дозволило набрати практично оптимальну форму. Можна сказати, що я знову потрапив в свою струмінь, у мене стало багато чого виходити з моїх, так би мовити, кращих часів, чому я був дуже радий. 2012 рік – це мій останній сезон у великому футболі, коли я зміг грати в своє задоволення, а не через біль.

Тренерська дорога. Дитячий футбол.

Останнім клубом в моїй професійній кар’єрі  була чернігівська «Десна». Але вийти на хороший рівень не судилося. На жаль, травми так і не дозволили мені реалізувати себе у футболі так, як хотілося. Тому, по суті, завершив виступи на професійному рівні у 28 років після чергового пошкодження – порвав «ахілл». Пограв за київський «Арсенал», який тоді мав любительський статус, за ФК «Буча» за запрошенням Євгена Кармаліти.  Потім отримав тренерську ліцензію, і протягом трьох років працював у дитячо-юнацькому футболі міста Києва – в одній з підготовчих груп при «Динамо» та при футбольному клубі «Гореничі 1960» на запрошення його президента Володимира Іванова. Діти, які не потрапляли до «Динамо», йшли займатися до нас, потім,  якщо дитина прогресувала, повертали її до клубної школи. До речі, два моїх вихованці – Данило Познацький та Данило Себало – вже виступають за першу команду ФК «Гореничі».  А з 2017 по 2019  роки разом з Володимиром Анікєєвим  з легкої руки знаменитого дитячого тренера Олександра Олександровича Шпакова тренував у ДЮФШ «Динамо» гравців 2007 і 2010 років народження. Певний досвід у мене вже був, але також стикався і з новими речами. Перш за все, в «Динамо» звертав на себе увагу високий рівень організації - чіткий графік, спеціальне планування, мікроцикли, відповідальності більше. Та й діти значно сильніші в порівнянні з філіальною групою. Працювати дитячим тренером у мене добре виходить, навіть - з найменшими. Просто все треба робити з ними разом: тренуватися, грати, розповідати, показувати, качати м'ячі, говорити на одній мові, а не стояти, дивитися з боку, як вони все роблять. Тоді і вони відповідають взаємністю, задають питання, є зворотній зв'язок. У багатьох не виходить жонглювання, то ми домовляємося, що якщо 10 разів наб'є м’яч, я п'ять разів відіжмусь - все в ігровій формі, їм це цікаво і більше подобається, та й мені теж. Коли тренуємо удари по воротах, я йду на добивання, щоб воротарі знали, що мають відбивати м'яч в сторону, а не перед собою. Тепер роблять правильно (посміхається). Таких дрібних моментів дуже багато. Зараз продовжую займатися тренерською роботою з дітьми 2014-2015 років народження  в КОДЮСШ «Чемпіон» (Київ) на київських Позняках. 

Тренерська дорога. Дорослий футбол.