27.04.2021 16:14 489

З 6 лютого по 28 квітня на футбольних полях  Києво-Святошинського району (стадіони «Колос» в Шпитьках, «Козак Арена» в Петропавлівській Борщагівці, «Бузова Арена» в Бузовій, «Центральний» у Вишневому та СКК «Софіївський» у Софіївській Борщагівці) проходив  одинадцятий за ліком традиційний передсезонний турнір – Меморіал видатних голкіперів Віктора Гавриловича Чанова та Віктора Вікторовича Чанова. Організатором змагання виступає ГО «Києво-Святошинська районна федерація футболу». Нинішній рік для нас особливий, адже ми завершуємо свою існування в зв’язку з адміністративно – територіальною реформою,  тож справою честі для нашої федерації є проведення цього турніру та всіх інших змагань у 2021 році на високій ноті. Нинішній Меморіал, незважаючи на відомі організаційні труднощі, пройшов на хорошому організаційному рівні,  відрізнявся цікавим сюжетом та відмінним кількісним і якісним складом учасників. В турнірі взяли участь 18 аматорських колективів. На попередньому етапі вони були розбиті на три групи по шість команд, де шляхом повноцінного кругового змагання визначилися вісім переможців, які отримали путівки до стадії «плей-офф», починаючи з чвертьфіналів. У фіналі зустрінуться два гранди Києво – Святошинського футболу – «Нива» (Бузова) та SC «Гатне». Для обох колективів це буде друга спроба заволодіти головним трофеєм Меморіалу. В 2019 році гатненці поступилися у вирішальному матчі «Джуніорс» 0:1, а в 2020 році бузівчани з таким же рахунком програли «Соколу». Цікаво, що в минулому сезоні нинішні фіналісти зустрілися на стадії півфіналу, і тоді в матчі з неймовірними сюжетом та напругою перемогу святкувала «Нива» 2:1, а зірковий лідер гатненців Микола Іщенко не реалізував пенальті. Тоді беззаперечним фаворитом цього протистояння був чинний на той час чемпіон району SC «Гатне».  Тепер ситуація змінилася, і вже «Нива» є діючим чемпіоном району та вищим за статусом учасником фіналу. Але футбол тим і прекрасний, що в ньому сюжет наперед передбачити неможливо, а в фіналах – тим більше.

Згадаємо, як проходив нинішній Меморіал і як фіналісти йшли до вирішального матчу.

Груповий етап.    

Группа A

Группа B

Группа C

Чвертьфінали.

SC «Гатне» - «Ронін» (Лісне)  3:1 (1:1)

Голи: І.Биковський (22), М.Іщенко (46,пенальті), М.Денисов (84) – О.Ставничий (31,пенальті)

«Нива» (Бузова) - «Чайка U-17» (Петропавлівська Борщагівка)  3:2 (2:1)

Голи: С.Сергієнко (39), Б.Самотуга (45), В.Коба (72) – В.Тименко (11), О.Лига (90+1,пенальті)

«Вишня» (Вишневе) - «Софія» (Софіївська Борщагівка) 1:2 (1:1)

Голи: А.Галущенко (5) – Д.Єрмак (25,85)

«Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) - ФК «Вишневе» 1:1 (1:0), пенальті 5:4

Голи: Л.Дюпюі (20) – Нівалдо Родрігеш (90+2)

Півфінали.

SC «Гатне» – “Софія” (Софіївська Борщагівка)  4:1 (0:1)

Голи: І.Кривошеєнко (73,пенальті), Д.Панченко (76,автогол), І.Биковський (84), А.Давиденко (90+4) - С.Гаращенков (36)

“Нива” (Бузова) – “Сокіл” (Михайлівка Рубежівка)  4:0 (2:0)

Голи: Є.Миколаюк (12, пенальті), А.Зозуля (26), Д.Скепський (79), Д.Ширай (81)

Кращі бомбардири: В.Коба (Нива) – 8, М.Денисов (Гатне), Д.Грищенко (Ронін), В.Клименко (Чайка U-17), М.Обіюх (Прогрес), В.Лісовенко (Білгород) – 5, В.Костенко (Гатне), О.Ставничий (Ронін), Б.Самотуга (Нива), Д.Ширай (Нива), Д.Єрмак (Софія), О.Гмизін (Гореничі) -4

Історична довідка.

Віктор Гаврилович Чанов (1923  - 2007) – відомий радянський футболіст та тренер, майстер спорту СРСР, засновник знаменитої воротарської династії Чанових (обидва сини – Вячеслав та Віктор стали відомими голкіперами). Народився в Луганській області. Перша команда – «Дзержинець» (Ворошиловград). Воював на фронтах другої світової війни. Після закінчення бойових дій потрапив у легендарну «команду лейтенантів» - ЦДКА (нинішній – ЦСКА), в якій під керівництвом відомого тренера Анатолія Тарасова став дворазовим чемпіоном СРСР та володарем кубка СРСР. В 1952 році після поразки радянської збірної на олімпіаді в Хельсінкі команда ЦДКА наказом Сталіна була розформована, і Віктор Чанов повернувся завдяки міністру вугільної промисловості Олександру Засядько до складу донецького «Шахтаря», в якому виступав до 1960 року та двічі визнавався кращим голкіпером Української РСР. Після закінчення ігрової кар’єри довгий час працював у футбольній школі донецького «Локомотива. Останні роки життя Віктора Гавриловича Чанова тісно пов’язані з нашим районом. Він проживав у місті Боярка, частенько приходив на матчі на шкільному стадіоні, де грав за клуб «Стара Боярка» його внук Вадим Чанов. Похований Віктор Гаврилович на боярському цвинтарі.

Віктор Вікторович Чанов (1959 – 2017) – видатний радянський та український футболіст та тренер, заслужений майстер спорту СРСР, віце-чемпіон Європи, володар кубка кубків УЄФА, триразовий чемпіон СРСР, п’ятиразовий володар кубка СРСР, чемпіон Ізраїлю, дворазовий володар кубка Ізраїлю, чемпіон Європи серед юнацьких та молодіжних команд, найкращий воротар СРСР 1986 року. Син Віктора Гавриловича Чанова. Народився в Донецьку в спортивній родині (мама Клавдія Іванівна – відома легкоатлетка). Витупав за донецький «Шахтар» (1978-1981), київське «Динамо» (1982-1990), «Маккабі» (Хайфа, Ізраїль) та «Биєй – Ієгуда» (Тель-Авів, Ізраїль), а також збірні СРСР, від юнацької до національної. За першу збірну провів 21 матч, в яких пропустив лише вісім голів. За свою ігрову кар’єру провів 192 офіційні поєдинки «на нуль», тобто без пропущених голів. Після закінчення ігрової кар’єри працював тренером в «ЦСКА – Борисфен» та «Динамо» (Київ), займався бізнесом. Був великим другом нашої федерації. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

В'ячеслав Чанов – старший брат Віктора Чанова, відомий радянський голкіпер, один з династії Чанових згадує:

- Наш батько Віктор Гаврилович відомий за виступами за московський ЦБЧА і донецький «Шахтар», я також вже був досить успішним молодим воротарем «Шахтаря», а от Віктор, записавшись в футбольну школу «Шахтаря», в перші роки не без успіхів грав у нападі. Звичайно, все тоді дивувалися, питали, чому не вибирає «сімейне» амплуа. Але згодом гени взяли своє, і, прийшовши додому, з порога заявив нам з батьком: «Хочу бути воротарем». Нічого проти цього не мали, але взяли обіцянку, що більше в поле він не повернеться. У Віктора якось швидко все стало виходити в воротах. Коли мене вже почали викликати до молодіжних збірних СРСР, відомий тренер Сергій Мосягін запитав: «Слава, як там твій молодший? Про нього говорять як про дуже здібного воротаря». Після цього брата почали викликати до юнацьких збірних, почався його великий футбольний шлях.

- Чим приваблювала гра Віктора?

- Неймовірна реакція, відсутність страху. Він найкраще за всіх воротарів свого часу грав ногами, позначалися навички гри нападника. Стабільно виступав в «Шахтарі», пішли виклики в юнацьку і молодіжну збірну СРСР. Його прогрес з року в рік був помітний кожному фахівцю. Валерій Лобановський кілька разів кликав Віктора в «Динамо». Було зрозуміло, що його перехід в кращу команду України лише питання часу. До речі, мене на початку 70-х Олександр Севидов теж запрошував в київське «Динамо», але я потім вибрав Москву. У Віктора був дивовижний талант, характер і працьовитість. Ці якості у всіх нас, Чанових, в генах - від батьків пішли.

- Був час, коли ви з Віктором конкурували за місце в складі «Шахтаря»...

- Так, але недовго. Я багато років грав в Донецьку і відчував, що треба йти далі. А поруч брат підростав, гідна зміна. Тому, коли перейшов у московське «Торпедо», у тренерів навіть сумнівів не було, хто займе моє місце. Все вийшло цілком природно, ніхто з фахівців або вболівальників навіть кривого слова не сказав, що Чанови-старші замовили слово за молодшого. Віктор все доводив на полі. Його з Донецька почали викликати в першу збірну СРСР, «Шахтар» завоював Кубок.

- Коли братів Кличків запитували, чому вони один проти одного на ринг не виходять, відповідали: «Нам мама не дозволяє». Що ваша мама відчувала, коли два її сини грали за різні команди?

- Матчі між нами проходили в Москві або в Києві, а батьки жили в Донецьку, тому переважно дивилися футбол по телевізору. Батько, як професіонал, аналізував гру, помічав найменші дрібниці. А мати була в іншій кімнаті і кожну хвилину питала, який рахунок. Точну кількість таких матчів не згадаю: десь в 6-7 сезонах поспіль ми були суперниками.

- Віктор мав певні проблеми з обличчям. Як вдалося з ними впоратися?

- У дитячі роки я нікому не дозволяв його ображати, був старшим братом, авторитетом у дворі. Згодом Віктор уже сам заслужив повагу. У дитинстві на обличчі робили кілька операцій, ніби як все пройшло без особливих проблем. Але в нашій родині до завершення його професійної кар'єри було побоювання, що в грі або на тренуванні хтось може завдати удару в обличчя. На щастя, цього не сталося. А невеликі особливості тільки додавали розмові Віктора колориту. Таких оповідачів анекдотів та інших байок я ніколи не зустрічав, в компанії він був головним гумористом, міг підняти настрій будь-кому. Люди тягнулися до нього, тому що Віктор був хорошою і щирою людиною, цікавою особистістю.

- Коли перестали відчувати 8-річну різницю у віці?

- У дитинстві ми завжди були поруч. Батько, скільки пам'ятаю, був у роз'їздах зі своїми командами, мати працювала. Я доглядав за Віктором: відводив його в садок, забирав, іноді навіть на побачення брав з собою, тому що залишити одного вдома не міг. Тоді це абсолютно нормально сприймалося, розумів всю тяжкість відповідальності. Ми завжди дружили, Віктор уже дорослим часто приходив до мене додому після навчання або тренувань. До 1979 року, до мого переїзду в Москву, були нерозлийвода. Можливо, після цього і настав певний перелом в наших відносинах. Ми стали спілкуватися як рівні, різниця у віці вже не відчувалася. Мені кожен раз було приємно бачити, як росте авторитет Віктора, його роль в команді.

- У 2006 році Віктор Чанов після тривалої перерви повернувся в футбол, рік працював з голкіперами в першій команді «Динамо». Чому не склалося в подальшому?

- Я саме збирався до нього в Київ, коли почув таку приємну новину. У нас був час поспілкуватися, обмінятися думками. Я тоді працював з воротарями в ЦСКА, мав певні напрацювання, досвід. Охоче відповідав на всі його питання, давав якісь цікаві вправи. Але це дрібниці - Віктор сам був першокласним фахівцем, мав власну точку зору, концепцію роботи.

- Якось тихо він пішов з «Динамо». Той період згодом згадував?

- Єдине, про що жалкував, - не дали часу. Ні для кого не секрет, що одного року недостатньо для серйозних змін. Якби попрацював більше, була б користь. Чи не для Віктора, а для «Динамо» і його воротарів. Звичайно, це тільки моя думка, як людини, яка спостерігає за всім, що відбувається в футболі.

- Багато футболістів після завершення кар'єри намагаються займатися бізнесом, і тільки деяким це успішно вдається. В молодості помічали у Віктора здатності до підприємницької діяльності?

- Він був дуже комунікабельним, ці якості допомагали протягом усього життя. У бізнесі у Віктора теж не завжди все виходило. Постійно доводилося вчитися, опановувати нові знання. Я тільки зі сторони спостерігав за успіхами, за тим, як росла компанія, як його партнери і підлеглі шанобливо ставилися до Віктора, завжди прислухалися до його думки. Зо два десятки років він працював в бізнесі.

- Віктор неодноразово говорив про ідею створення воротарської академії імені Чанових. Як вона повинна була виглядати?

- Це була наша спільна мрія, багато про неї говорили. Заснувати її хотіли саме в Україні, при футбольних клубах. У Києві, Донецьку, Дніпрі… Щоб воротарі тренувалися по єдиній концепції, мали чітку програму підготовки. У Чехії подібну школу відкрив воротар Іво Віктор, розставивши по провідним школам країни власних фахівців, які і працювали з воротарями. Сама по собі школа для голкіперів існувати не може, вона повинна бути інтегрованою в звичайну футбольну школу. Якось я провів два місяці в Києві, ми прописували роботу школи до дрібниць. На жаль, далі планів на папері робота не пішла.

- Батько - воротар, сини успішно продовжили розпочату справу. Ваші діти пішли іншим шляхом?

- Мій син деякий час займався в школі «Торпедо», але через проблеми із зором лікарі порадили обмежити фізичні навантаження. Син Віктора, Вадим, теж ходив до футбольної школи. Звичайно, хотілося, щоб наша воротарська династія продовжилася, але сини обрали інший шлях. Це їх вибір, і ми його повинні поважати. Віктор дуже хотів онуків, але так і не дочекався. Все життя мій брат прожив з оптимізмом і усмішкою на обличчі, мав тонке почуття гумору, був улюбленцем будь-якої компанії. Я втратив не просто брата, а кращого друга. Після похорону приснилося, як в дитинстві веду Віктора вранці в садок і по дорозі заходимо в хлібний магазин, де за п'ять копійок купую йому великий бублик. Після цього він вже в гарному настрої йде в групу до дітей і запитує: «Ти за мною не запізнишся?» Ще з дитинства він любив, щоб все навколо було чітко розплановано і дуже ображався, коли слова не дотримувалися. Про брата можна розповідати довго, він був яскравою і неординарною особистістю.

Історія фіналів Меморіалу Чанових:

2011 – «Чайка» (ПП Борщагівка) – «Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) 4:0

2012 – «Чабани» (Чабани) – «Вишневе» (Вишневе) 2:1

2013 – «Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) – «Чабани» (Чабани) 1:1, пен. 6:5

2014 – «Джуніорс» (Шпитьки) – «Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) 3:0

2015 – «Джуніорс» (Шпитьки) – «Динамо Академія» (Київ) 2:1

2016 – «Джуніорс» (Шпитьки) – «ПСВ Віннер» (Боярка) 2:1

2017 – «Джуніорс» (Шпитьки) – «СК 179» (Київ) 3:0

2018 - «Джуніорс» (Шпитьки) – «Зеніт» (Святопетрівське) 5:1

2019 –  «Джуніорс» (Шпитьки) – SC «Гатне» 1:0

2020 – «Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) – «Нива» (Бузова) 1:0

Фінал - 2021. «Нива» (Бузова) – SC «Гатне». 28 квітня, 19.00. Софіївська Борщагівка, СКК «Софіївський».

Арбітр матчу – Олександр Титов (Гостомель), асистенти арбітра – Дмитро Авдишев (Київ), Максим Мельниченко (Ірпінь). Четвертий арбітр – Олександр Бучаков (Крюківщина). Спостерігач арбітражу – Ярослав Карабкін (Вишневе)

Протистояння грандів Києво - Святошинського футболу! 
Сергій Карпенко vs Юрій Балашев!
Микола Іщенко vs Андрій Пилявський! 
Ростислав Тарануха vs Іван Сомов! 
Іван Кривошеєнко vs Денис Скепський! 
Олександр Романчук vs Василь Коропецький! 

Це буде Великий Футбол! На жаль,  поєдинок пройде без глядачів в зв’язку з протиепідемічними заходами, але для шанувальників футболу запланована - 

Пряма трансляція матчу: https://www.youtube.com/watch?v=_SVAbT4w4EM

ФК«Нива» (Бузова) – кольори червоні, жовті, команда заснована в 1980році, домашній стадіон «Бузова Арена» (Бузова). Чемпіон Києво-Святошинського району (2008, 2020), володар кубка Києво-Святошинського району (2008), віце-чемпіон  Київської області (2009), переможець Меморіалу Кирсанова (2021). Легенди клубу Олександр Гаркавенко, Василь Дворник, Володимир Петровський, Василь Коропецький, Віталій Ємельянов, Олександр Карін, Денис Попадюха, Тарас Сорока. Президент Октай Ефендієв, спортивний директор Олександр Гаркавенко,  головний тренер Сергій Карпенко, тренери Вячеслав Гаді та  Віталій Ємельянов.

Ігровий склад:  воротарі С.Сітало, Д.Яковенко, О.Байдюк, захисники В.Сокол, О.Гаркавенко, І.Скляренко, А.Таран, А.Пилявський, В.Гаврилов, С.Кот, Д.Ткаченко, В.Пластун, А.Бондар, В.Шуліпа, Д.Федосенко, В.Брюзгін, А.Гаркавенко, А.Журавель, О.Джевага, півзахисники Н.Гаркуша, Д.Загалевич, В.Ємельянов, Д.Ширай, С.Зуєвич, Д.Скепський, В.Турчанов, Є.Миколаюк, А.Головатенко, Я.Захаревич, В.Коропецький, Б.Самотуга, О.Стецюк, С.Крилов, Є.Приходько, Є.Жила, Т.Сорока, Є.Ганага,  О.Данченко, нападники І.Сомов, В.Коба, А.Зозуля, О.Попівський,  А.Банішевський, С.Сергієнко, О.Шульга, В.Подолянюк, Д.Скакун.

SC «Гатне» (Гатне) – кольори темно-салатові, темно – сірі, команда заснована в 1999 році, домашній стадіон «Шкільний» (Гатне), «Центральний» (Вишневе). Володар кубка регіональних чемпіонів (2020), Чемпіон Києво-Святошинського району (2012, 2019), володар суперкубка району (2012), чемпіон Київської області з футзалу (2012,2017,2020), чемпіон Києво-Святошинського району з футзалу (2012,2013,2014,2016,2018,2021). Легенди клубу Андрій Давиденко, Дмитро Адаменко, Євген Варениця, Олександр Пилипенко, Антон Бутко, Андрій Кунцевич, Олександр Магда, Андрій Іщенко, Микола Іщенко. Президент Олександр Паламарчук, спортивний директор Андрій Давиденко,  головний тренер Юрій Балашев, тренер Антон Бутко.

Ігровий склад:воротарі М.Максименко, Ю.Балашев, Р.Пазенко, захисники М.Іщенко, Є.Костенко, А.Орлов, А.Євтушок, М.Денисов, А.Іщенко, В.Полторацький, О.Семенов, півзахисники І.Кривошеєнко, А.Бутко, О.Могила, О.Остролуцький, Є.Заєць, М.Кібиш, О.Грива, В.Пантелейчук, О.Магда, Р.Морозов, В.Сезанович, В.Рибцов, Б.Брильов, О.Романчук, Є.Яблонько, нападники І.Биковський, Р.Тарануха, А.Давиденко, Д.Кунцевич, В.Костенко.

ДЯКУЄМО ВСІМ ВБОЛІВАЛЬНИКАМ, ГРАВЦЯМ, СПОНСОРАМ, ТРЕНЕРАМ, КЕРІВНИКАМ ОТГ ЗА ПОПУЛЯРИЗАЦІЮ ФУТБОЛУ В КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОМУ РЕГІОНІ!