08.02.2023 22:43 334

Як відомо, після утворення Бучанського району під егіду новоствореної Бучанської районної асоціації футболу увійшли велика частина колишнього Києво – Святошинського та Макарівського районів, Бородянський район та Ірпінська і Бучанська пристоличні агломерації. Загалом – 12 громад. Звичайно, потрібен час, щоб футбольні колективи, які мали свої усталені традиції та погляди, звикли до нових реалій та один до одного. Зміни – це завжди нелегкий процес, а в нашому випадку в формування нового районного футбольного господарства втрутилася війна з російськими агресорами, яка серйозно обпалила нашу Бучанщину, особливо її північні регіони. Одним з таких є Бородянська громада. Вона зазнала значних жертв та руйнувань під час окупації, і певний час її жителям було не до футболу. Але, незважаючи на об’єктивні  труднощі, в першому чемпіонаті Бучанського району Бородянщина була представлена (ФК «Бородянка-Легіон», президент Сергій Копачовець), а на місцевому центральному стадіоні відбувалися офіційні футбольні матчі з високим рівнем організації. Про спортивні традиції Бородянщини, досягнення місцевого футболу та майбутні плани найкраще розповість людина, яку вважають справжнім лідером футбольної Бородянки.

 До речі, нещодавно члену виконавчого комітету Київської об’єднаної асоціації футболу та багаторічному керівнику футбольної Бородянщини Володимиру Шомі виповнилося 60 років. За плечима у ювіляра вражаючий футбольний послужний список. Вихованець славного бабинецького футболу гучно заявив про себе на Київщині вже в юності, у складі "Машинобудівника" (Бородянка) завоював, напевно, всі можливі обласні трофеї та титули, зіграв у першості УРСР та 1986 року здобув Кубок України серед аматорів. Володимир Олександрович Шома - заслужений ветеран спорту Бородянщини. Однак, подаючи позитивний приклад усім, причетним до народної гри, він прожив у футболі не одне життя. Як гравець, тренер, керівник, учитель.

Наш ювіляр — один з найуспішніших активістів народної гри. Він є незмінним очільником Бородянської районної федерації впродовж останніх майже півтора десятка років і входить до головного штабу Київщини футбольної чотирьох скликань у нинішньому столітті. А ще раніше цей надійний і безстрашний правий захисник легендарного бородянського «Машинобудівника» ставав яскравим тріумфатором Кубка України серед аматорів, чемпіоном області та переможцем обласних кубкових перегонів і брав участь у міжнародних поєдинках. Пізніше, у якості футбольного управлінця був причетний до всіх успіхів ФК "Система-Борекс", переможця другої професіональної ліги та учасника першої національної ліги України, що є найвищим досягненням районного спорту. Багато сил та енергії вклав у розвиток футбольної інфраструктури Бородянщини, зокрема, керував стадіоном СФК "Борекс". Стояв біля витоків відродження районного чемпіонату в 2004 році та створення федерації в 2008 році,  ініціював і впровадив у життя чимало добрих починань, включаючи традиційні турніри, відзначення найкращих гравців та команд району, проведення футбольних і футзальних першостей.  Про що колись мріяв бабинецький хлопчик Володимир Шома, відомо тільки йому одному. Але вже в ті 60-і роки було видно, як самовіддано він захоплюється футболом, любов до якого юнаку передалася від батька. Першим тренером Володі Шоми був Павло Дмитрович Костецький, а першою командою - «Кристал» (Бабинці). Потім була служба у десантних військах, а коли Володимир демобілізувався із лав Радянської Армії, його забрав до себе у бородянський «Машинобудівник» земляк Анатолій Демченко. З цією командою у Володимира Олександровича пов’язані найкращі спогади: саме тут він став володарем Кубка УРСР серед колективів фізкультури у 1986 році, а також неодноразово ставав чемпіоном і володарем кубка області, встиг він пограти і в чемпіонаті України. А що було далі, ви вже знаєте.  Цікаво у випадку з Володимиром Олександровичем, вже вже можна говорити про футбольну династію, адже він передав любов до футболу власному сину – Олександру, який також став кваліфікованим футболістом. Розповідаючи про пана Володимира, варто відзначити його незаперечний авторитет  та повагу  серед земляків, що особливо стало помітно під час буремних подій лютого – квітня минулого року, коли російські агресори вдерлися в наш дім. Володимир Олександрович, ризикуючи життям, в якості волонтера допоміг багатьом людям у важкий час, за що був нагороджений високою державною відзнакою. Про життєві обставини, в які потрапив герой нашої розповіді під час російської окупації, можна дізнатися, зокрема, тут: https://fakty.ua/401620-zhitel-borodyanki-spas-iz-lap-putinskih-nelyudej-50-chelovek-no-sam-ugodil-v-zastenki-video

https://www.youtube.com/watch?v=v8xn12xZmnE

https://www.youtube.com/watch?v=ey40ygJrdZk

Тож, як ніколи, складним виявився 2021 рік для футболу Бородянщини. Поєдналося  багато негативних факторів, у тому числі – таких, які неможливо було передбачити, уникнути чи запобігти. Але, попри це, футбольний сезон розпочався, відбувся й визначив своїх лауреатів. Однак поставив нові виклики перед футболом Бородянського краю, який нині опинився на роздоріжжі й буде шукати нові шляхи розвитку. 

– Дійсно, рік вийшов дуже складним, – розпочав бесіду Володимир Олександрович. – Ще ніколи в історії футболу ми не стикалися з такими великими форсмажорними обставинами та новим режимом проведення змагань. Щоб виконати всі вимоги до змагань у відповідності до обставин воєнного часу спільно працювали всі федерації футболу – від всеукраїнської до районних, координуючи свою роботу з органами місцевої влади та виконуючи вимоги воєнного протоколу. На щастя, було розуміння  як з боку влади, так і з боку самих учасників змагань. Тож, попри важкі обставини, в яких опинився наш район, вдалося провести сезон і визначити його лауреатів. А це і є завдання на кожен рік, яке ми виконуємо. І це стосується не лише районних змагань, а й наших місцевих, які проходили під егідою Бородянської районної федерації футболу. Це турніри пам’яті футбольної династії Гончаренків, заслуженого тренера України Віктора Жиліна та зимова першість з міні-футболу.

– Аяким, власне, був розвиток футболуна Бородянщині до утворення Бучанського району? Наприклад, в 2020 році…

– Було багато подій. Передовсім, говоримо про Об’єднаний чемпіонат Бородянського та Макарівського районів, який ми успішно провели вже вдруге. Тоді в ньому взяло участь десять команд, переможцем вперше став кодрянський «Партизан», а ФК «Бородянка» вдалося здобути срібні медалі. Тим часом на обласному рівні успішно виступила ФК «Бородянка». Срібні медалі в першості Київської області, перші за 12 років для нашого селища, – надавали право нашим футболістам підвищитися в класі. Але втрутилися позафутбольні обставини, і поки що довелося відмовитися від виступу на обласній арені, куди, безперечно, обов’язково треба виходити й там доводити свій рівень, адже команди Бородянщини за останніх чотири десятиліття зібрали чимало нагород на футбольній Київщині. Також відзначу успішний виступ відразу кількох вихованців футболу Бородянщини на всеукраїнському рівні. Приміром, нападник Владислав Горбаченко (колишній гравець ФК «Бородянка») успішно дебютував у першій лізі чемпіонату України з футболу, чимало забивав за команду «ВПК-Агро» з Дніпропетровської області. Нападник Олег Лига (грав раніше за рідний пісківський «Рубін», молодіжні команди «Динамо» та «Ворскли», а також інші команди) непогано провів сезон у «Чайці» з Петропавлівської Борщагівки. Обидва хлопці визнавалися героями турів у своїх змаганнях. А на підході – здібна молодь. І ми тільки підтримуємо прагнення наших обдарованих земляків розкритися на найвищому рівні.

– А коли ж наші команди на такий рівень вийдуть?

– Для цього, безперечно, треба попрацювати всім – але чому не мріяти про повернення часів, коли наша команда грала в першій лізі ПФЛ чи привозила в Бородянку Кубок УРСР? До цього треба прагнути, паралельно, звичайно, працюючи над інфраструктурою та масовістю нашого футболу.

– Чи є в цьому плані якісь покращення?

– Так, є. І за це треба висловити вдячність нашій місцевій владі. Якби не втрутилася війна, мали б значно кращу футбольну інфраструктуру. Але тим не менше, за останні роки з’явилися майданчики зі штучним покриттям у багатьох населених пунктах, зокрема, й у центрі нашої громади – Бородянці, де завершилися останні роботи по зведенню довгоочікуваного повнорозмірного синтетичного газону. Його дуже довго чекали наші спортсмени, адже штучна трава довговічна, нині вже досить комфортна для гри, потребує менше коштів і зусиль в догляді. Тож, сподіваємося, цей об’єкт інфраструктури на багато років закриє проблеми з грою в футбол у холодну пору року, та й не тільки. Зведено сучасні майданчики (20 на 40 метрів) зі штучним покриттям біля Бородянської ЗОШ І-ІІ ступенів, у Загальцях, Пилиповичах, в планах було відкриття такого ж майданчика в Дружні. Треба пам’ятники ставити тим, хто в наші складні часи інвестує в проекти для фізкультури та спорту. І зверніть увагу - там, де звели нові стадіончики, й життя спортивне оживає. Приміром, про свій інтерес щодо відновлення футбольних команд заговорили в Качалах, Майданівці, Загальцях, а з часом системна робота дозволить зробити це і в Пилиповичах. А в цих селах по кілька років не було організованого футболу! Тож, хоча загалом по Україні зараз занепад любительського масового футболу на місцях, і в нас теж втрачено дуже багато команд, зараз з’являються скромні ознаки підвищення масовості та розширення географії учасників. От тільки тут ще є питання, де будемо грати і з ким…

– Дійсно, пройшов вирішальний етап адміністративно -територіальної реформи, внаслідокчого, зокрема, й Бородянський район зазнав суттєвих змін. Чи готовий до них місцевий футбол?

– Ми завчасно готувалися до цього перехідного процесу, хоча не відразу загал зрозумів суть наших дій. Бородянська районна федерація футболу об’єднала зусилля з колегами з Макарівщини. Голова Макарівської районної федерації футболу Олександр Богдюк – не лише спортивний функціонер, а й вправний гравець, який виступав у нашому районі та навіть ставав у нас чемпіоном. Разом із ним ми розробили проект Об’єднаного чемпіонату та кубку двох районів. Хоча було багато скептиків, було багато сумнівів, але час показав правильність нашого рішення. Зважаючи на нинішній нелегкий час, ми втратили багато команд. Інші продовжили виступи в неофіційних турнірах, поза ліговою системою українського футболу. І в цій ситуації об’єднані змагання стали ковтком свіжого повітря. Ми збирали відгуки учасників і глядачів, аналізували враження від перших спільних сезонів. Загальна оцінка – було дуже цікаво зустрічатися з новими суперниками, відкривати нові сторінки в історії протистоянь. І напруження боротьби підтверджує, що ми були на правильному шляху: якщо в першому такому турнірі чемпіонство святкувала команда з Бородянщини, то позаторік – представники Макарівщини. І ми разом не лише в регулярних змаганнях на великому полі, а й у зимових турнірах. Якщо учасникам цікаво – значить, експеримент удався. Пам’ятаю, на нараду до нас приїздили навіть представники Київської обласної федерації. Послухали наші аргументи, подивилися на турнір, який вимальовувався – і дали «добро» на проведення. Тож ми були серед першопрохідців реформування системи футболу в області, не чекали, склавши руки, і тепер маємо дієві напрацювання з колегами з Макарівщини.

– І всеж, що чекає на футбол Бородянського регіону в нових умовах?

– Наразі скажу так: ми докладемо всіх зусиль, щоб зберегти футбол на Бородянщині. Це наше завдання. Хоча є відчуття втоми, адже місцева федерація працювала від 2008 року, а районні змагання, відроджені спільними зусиллями нашої громади, проводяться регулярно вже 17 років поспіль. За цей час було багато всього – і збірники в наших турнірах грали, і легіонери з інших країн, і майбутні гравці відомих клубів. Отже, я вбачаю майбутнє за збереженням наших напрацювань останніх двох десятиліть. Треба залишити й розвивати все те хороше, що ми започаткували – регулярні календарні турніри для дорослих, турніри для дітей, юнацтва та ветеранів. А особлива наша місія – обов’язково зберегти пам’ять про великих діячів нашого футболу, Віктора Жиліна, Григорія Гончаренка, Валерія Патоки. Вона увіковічена в іменних турнірах. І, знову ж таки, ми в області серед передовиків у цьому плані – починаючи з 2008 року, зберігаємо традиції турнірів-меморіалів. Наша велика мрія – відродити регулярний чемпіонат Бородянщини серед школярів. Ці змагання мають відбуватися на рівні Бородянської об’єднаної територіальної громади. А кращі наші представники отримають право грати в змаганнях районного та обласного рівня.

– Якщо утворено Бучанський район, то рано чи пізнопо стане питання й щодо об’єднання футболунового територіального утворення…

– Як я вже говорив, ми готувалися до великої адміністративно-територіальної реформи. Вже провели спільно з макарівськими колегами два повних сезони, тож мали змогу напрацювати цей процес. Як не лише голова БРФФ, а й член виконкому Київської обласної федерації футболу, я з розумінням ставлюся до цього процесу й вважаю, що, безперечно, стрункість лігової системи, піраміди футболу, треба зберегти. Що стосується конкретно Бородянщини, моя думка така. Наш район був особливим, неповторним явищем в історії футболу Київщини. На початку 50-х ми першими проторували дорогу у всеукраїнські турніри, коли бородянська команда виграла Кубок УРСР добровільного спортивного товариства «Колгоспник». У 70-х роках наш район мав статус єдиного на всю Україну (!), відразу два представники якого грали в республіканському чемпіонаті серед колективів фізкультури. У 1986 році бородянський «Машинобудівник» став першим колективом із нашої області, який здобув Кубок УРСР серед колективів фізкультури. Це трофей, який за 50 років до того вигравало саме київське «Динамо», і з обласних команд саме ми його першими здобули. Нарешті, в 2002 році бородянська «Система-Борекс» вийшла до Першої ліги чемпіонату України з футболу, що стало вершинним досягненням в історії нашого організованого спорту. У нас дійсно історичні досягнення, великий власний потенціал, значний прогрес щодо інфраструктури. Хто ще спроможний проводити зимовий турнір в один день на чотирьох майданчиках? А ми можемо й більше! Тому моя особиста думка – з поваги до унікальної спадщини футболу Бородянщини, з розумінням нашого потенціалу та традицій, ми будемо ініціювати  необхідність проведення власної першості в рамках змагань Бородянської громади, а вже наш переможець отримуватиме право виходу до районної Бучанської ліги. Такий проект нині підтримує більшість опитаних нами тренерів, ветеранів бородянського футболу. А це люди, які пройшли змагання всеукраїнського рівня, працювали з такими великими організаторами футболу, як Микола Кірсанов та Петро Безносенко. Ясна річ, ми не можемо ігнорувати їхній погляд на ситуацію. Тож ми з інтересом і нетерпінням чекаємо на старт нового футбольного року в Бучанському районі. Нам усім є багато що обговорити – і формат нових змагань, і роль громад, і структуру організації, і фінансові питання. Все повинно бути вивірено та прораховано, включаючи логістику змагань (територія району дуже велика, відстані чималі) і будь-які організаційні питання. Запрошуємо наших нових краян до нас в гості, ознайомитися з нашою інфраструктурою, історією. Готові й до них їздити. Тільки діалог, вміння почути одне одного, допоможе нам не лише математично об’єднати наші можливості, а зробити дійсно якісний крок вперед у розвитку футболу пристоличного краю. Ви тільки подумайте: місто-мільйонник Київ поруч, провідні академії «Динамо» та «Шахтаря», збірні, змагання всіх рівнів!  У нас вражаючий потенціал, і, вважаю, в найближчі десять років треба його буде реалізовувати в футболі.

– Кому хочеться сказати спасибі за розвиток футболу на Бородянщині в крайні роки?

– Передовсім, тим, хто розвиває футбол на нашій малій батьківщині, попри всі труднощі. Це Дмитро Науменко (ФК «Бородянка»), Сергій Копачовець («Легіон» Бородянка), Анатолій Рудниченко та Віктор Чморик («Рубін» Пісківка), Микола Павленко та Олександр Кропивницький (ФК «Бабинці»), Віктор Турок («Вікторія» Дружня). Ми прекрасно розуміємо, яка це тяжка ноша й відповідальність. Слова вдячності місцевій владі за підтримку інфраструктурних об’єктів і масових заходів. 

Використано матеріали сайту «Бородянський футбол» http://borfoot.blogspot.com/2019/01/blog-post_88.html