18.02.2023 16:48 1177

Сьогодні йому б мало виповнитися 30. Нашого життєрадісного, завжди усміхненого Костю вітали б колеги по роботі, друзі по школі, університету, мисливсько – рибальському захопленню, футбольні одноклубники, а найголовніше, - рідні та близькі. Мама, тато, кохана дружина Інна, улюблений синочок Юра. Якби не клята війна, розв’язана путінськими агресорами. Війна, в якій наша Україна відчайдушно бореться за своє існування в якості незалежної держави і щоденно втрачає своїх найкращих громадян.

На Михайлівській площі в Києві біля Золотоверхого собору в бік вулиці Трьохсвятительської є довга стела з фотографіями загиблих воїнів, які віддали своє життя за Батьківщину. Коли ти зримо бачиш, як кожного дня збільшується цей скорботний список, фізично відчуваєш ціну нашої свободи. Тепер там буде і фото нашого Кості Музиченка. Капітана та організатора футбольного клубу «Рома» (Княжичі), залюбленого в гру мільйонів. Звичайного сільського хлопця, чесного, щирого, веселого, оптимістичного, надійного, обов’язкового, з завжди усміхненими очима, який народився в благословенному Києво – Святошинському районі, в рідній Жорнівці, жив, любив, кохав, грав у футбол, вчився, творив, працював, був улюбленим сином, братом, чоловіком, татом, другом. Та – ні! Не звичайного!  Справжнього Героя - Захисника не тільки на футбольному полі, а й на полі бою за Україну! Щоб ми могли жити, він віддав найцінніше – своє життя. В ніч на 13 лютого під селищем Білогорівкою на Луганщині Костянтин Музиченко потрапив під ворожий артилерійський обстріл і загинув від важких поранень. Він не був професійним військовим, але з перших днів повномасштабного вторгнення російських загарбників на нашу землю вступив до лав місцевої територіальної оборони, мужньо боронив рідне село, свій район. Пізніше був мобілізований до  Національної Гвардії України, захищав державу у її гарячих східних точках. Під позивним «Музон» Костянтин навіть у важкі дні жорстоких боїв зберігав оптимізм, мужність та віру в нашу Перемогу. Як грім серед ясного неба, вразила звістка про його загибель. Позавчора Костянтина Музиченка поховали, як Героя, в рідній Жорнівці. Людське скорботне море супроводжувало нашого Костю в останню путь. Таке враження, що вся Україна, вся Київщина, весь наш колишній Києво-Святошинський район тужили за ним.

Костя Музиченко дуже любив футбол. З дитинства улюблена гра була поряд з ним. В дитячо – юнацькому віці разом з княжичанами – однолітками Олександром Мельником, Михайлом Лук’яненком та іншими займався у ДЮСШ «Омега» (Тарасівка) у тренера Володимира Романовського. Брав участь в обласних та районних змаганнях. Згадує кум та друг Костянтина Олександр Мельник: «Наша найбільша перемога відбулася в 2006 році на шкільному стадіоні Святопетрівського у фінальній пульці дитячо-юнацької ліги Києво-Святошинського району. Тоді під керівництвом Віктора Миколайовича Білоцького, нашого княжицького легендарного тренера та футболіста, ми виграли районні змагання серед гравців 1993\1994 років народження. І Костя був одним з основних футболістів того складу. А вже років з шістнадцяти приблизно в 2009-2010 роках нас почали підпускати до дорослої аматорської сільської команди ФК «Княжичі». Костю не можна було назвати стабільно основним гравцем, але він завжди був готовий виручити, підмінити когось, допомогти в організації. Тому не дивно, що в період, коли сільська команда переживала не найкращі часи, саме Костя взяв на себе відповідальність повести хлопців за собою. Знаходив кошти на команду, комунікував з місцевими органами влади, займався питаннями життєзабезпечення футбольного клубу. І хоча наша «Рома» «зірок з неба не хапала», але була міцним горішком для будь-якого суперника. За нашу команду грали переважно місцеві хлопці, для яких футбол був віддушиною від складнощів життя, таким собі клубом по інтересам. Костя завжди підтримував хлопців, незважаючи на результат, який часто був не надто оптимістичним. Якби хто не зіграв, неодмінно знаходив слова підтримки, хвалив за дії на полі, давав надію, що завтра буде краще. Для нього головне в футболі – це були позитивні емоції, які він приносить, відчуття дружби та колективу. Можна сказати, олімпійський принцип – головне не перемога,  а участь. Був дуже відповідальним і до себе, і до інших. Зараз згадується такий кумедний епізод, як Костя з самого ранку їздив по домівках хлопців, які в переддень гри дещо загуляли, будив їх, приводив до тями і збирав на футбол, бо не вистачало гравців, а не поїхати на гру для Кості було неможливо…»

Україна, Київщина, наша футбольна асоціація - ми схиляємо голову у скорботі за загиблим Героєм – Захисником.  Будь-які слова співчуття родині, близьким, друзям, колегам Костянтина Музиченка будуть недостатніми, тому просто помовчимо і помолимося за його душу. Царство небесне та вічна слава українському солдатові. Це наша спільна втрата і наш невимовний біль…

Щоб пам’ятали… Костянтин Вікторович Музиченко, українець, народився 18 лютого 1993 року в селі Жорнівка Києво-Святошинського району (нині – Фастівського) Київської області. Закінчив Княжицьку загальноосвітню школу, потім – Боярський коледж екології та природніх ресурсів за спеціальністю «лісове господарство». Вищу освіту за тією ж спеціальністю здобув у Київському Національному університеті біоресурсів та природокористування. Працював оператором в компаніях «Віді Безпека» та «Альянс Ойл Україна», протягом восьми років - керівником сервісного відділу ТОВ «Гідро-вакуум Україна». На місці роботи користувався загальною повагою та авторитетом, був душею колективу.  Одружений, виховував маленького сина. Проживав у селі Княжичі. Був членом спілки Українського товариства мисливців та рибалок. З дитинства мав пристрасть до футболу. Грав на позиції флангового захисника та півзахисника за дитячо – юнацькі команди «Зеніт» (Боярка) та ДЮСШ «Омега» (Тарасівка), дорослу аматорську команду «Рома» (Княжичі) – з 2009 по 2021 роки (з перервами). У важкі часи для рідного колективу проявив лідерські якості, взявши на себе в 2018 році роль  організатора та спортивного директора футбольного клубу. Ігровий номер – 14. Загалом провів у якості гравця одинадцять сезонів у чемпіонаті Києво-Святошинського району. Відзначався товариським ставленням до суперників та відповідальним підходом до своїх обов’язків. Загинув під час бойових дій, захищаючи Україну, під селищем Білогорівка Луганської області 13 лютого 2023 року.

Друзі, давайте допоможемо родині Костянтина Музиченка, адже у героя залишилися батьки, дружина та шестирічний син.
Номер карти Приватбанк 4149 4991 6253 5387 Інна Музиченко