12.03.2023 04:23 400

«Сокіл» з Михайлівки Рубежівки вже привчив нас до думки, що він традиційно вважається фаворитом будь-яких районних змагань.  Не є виключенням і тринадцятий Меморіал Чанових. Що нового в команді і які завдання стоять перед «соколятами» в найближчій перспективі? Про це ми поговорили з головним тренером клубу Олегом Самченком.

Які завдання у команди на Меморіалі Чанових? Які враження від турніру?

Турнір престижний, вже має свою історію. Маємо шанувати знамениту воротарську династію Чанових. Ці люди є легендарними футбольними особистостями, на яких потрібно рівнятися нашій молоді. З року в рік рівень Меморіалу зростає. Команди намагаються грати розкуто, динамічно, тому за такими матчами цікаво спостерігати. На першому етапі у нас на першому плані були питання селекції. Переглядали цілу групу потенційних новачків. В стадії плей-офф будемо грати серйозніше. Наше завдання – виграти Меморіал Чанових. 

Як вам живеться і грається в умовах воєнного часу?

Якщо чесно, то важко. Психологічно тяжко налаштуватися на гру, коли в країні війна. Скажу за себе - інколи накочуються депресивні хвилі, бо не віриться що в 21 столітті існують такі істоти, як наші північні сусіди. Знаходжу розраду в природі, щоб відволіктися від важких думок. Бачу по команді, що всім хлопцям також нелегко. У нас кілька працівників клубу пішли захищати Батьківщину, переживаємо за них. Постійні повітряні тривоги також оптимізму не додають. Команда це все пропускає через себе. Цей негатив тисне. Але потрібно йти вперед, бо нашим захисникам там, на фронті, у стократ важче…  

Які плани на новий сезон у вашої команди?

У нас традиційно високі завдання. Хочемо перемагати в кожному матчі, без такої мети на поле краще не виходити. Але це – аматори, тут на результат впливає багато суб’єктивних факторів, бо хтось працював у нічну зміну, хтось порушив режим… В чемпіонаті області маємо спробувати зачепитися за трійку кращих та поборотися за кубковий трофей. В районі ж ставимо за мету виграти все – від Меморіалу Чанових до регулярного чемпіонату. 

Які зміни в складі та на тренерському містку?

Ви знаєте, що з початком війни ми втратили наших старожилів, легендарних Еманнуеля Окодуву та Дениса Толєбаєва. Вони відігравали велику роль не тільки на полі в якості гравців, а й у тренерському процесі. Я з ними на зв’язку – обидва дуже сумують за Україною, за нашою командою. Хочуть повернутися, але поки йде війна, це неможливо. Мені зараз допомагає молодий асистент Тарас Фільчаков. В команді задоволені його роботою. Він відповідально ставиться до своїх обов’язків. Прагне вчитися, розвиватися. Починав як тренер дитячої команди в системі «Сокола», а зараз паралельно з роботою з дітьми допомагає мені в першій команді. Щодо кадрових змін у складі, то наразі з командою тренується сім новачків. Ви їх можете бачити в протоколах наших матчів на Меморіалі Чанових. Прізвища поки не хочу говорити, щоб вони передчасно не знизили вимоги до себе. Назву хіба що досвідчених Костянтина Без’язичного та Богдана Самотугу, відомих в районі за виступами в «Ниві» (Бузова). Є хороша молодь, з якою можна працювати. І ритмічний тренувальний процес – тренуємося два рази в неділю плюс обов’язково два спаринги. Так, команда знаходиться під навантаженням, але у нас обоймі 22 гравці. Завтра будемо робити ротацію, щоб кожен зіграв по тайму на фоні посилених тренувань. Щодо втрат, то команду залишили Вдовіченков (перейшов у «Вишню») та Студінікін (хоче спробувати себе на професійному рівні). Незрозумілою залишається доля Байдалука – він поки не тренується з особистих причин.  Війна, звичайно, внесла свої корективи. Наприклад, у нас завжди грали цікаві легіонери з африканського континенту, але зараз вони всі поїхали з України через зрозумілу тривогу за своє життя. Уявіть, скільки страху вони натерпілися, коли ми неймовірними зусиллями евакуювали їх з зони бойових дій, коли вони проїжджали через російські блок-пости. Про це потрібно книжку писати і фільми знімати. Наприклад, Сайлас Обулор пішов по воду, потрапив під обстріл. Його відкинуло на кілька метрів вибуховою хвилею, він втратив свідомість. Звичайно, що після такого в жодного з наших афроамериканців не було бажання грати в футбол в Україні. 

Що скажете про свого суперника в чвертьфіналі?

В цьому році я не бачив гру «Вишні». Але з ними працює Юрій Петрович Миколаєнко, а це незмінний знак якості. Він – дуже хороший тренер зі своїм особливим баченням гри. З його командами приємно грати. Він – зірка тренерського цеху. У нього завжди добре навчені та підібрані гравці. Знаєте, з хорошими фінансами та майстерними виконавцями результату досягти неважко. А от справжня майстерність тренера полягає в оптимальному використанні посередніх гравців. Що ми і бачимо по «Вишні». Будемо грати в свою гру, а суперник хай підлаштовується.

У вашого капітана Олександра Пустовіта сьогодні день народження. Команда завтра збирається подарувати йому перемогу?

Сьогодні ми грали товариську гру проти молодіжного складу луганської «Зорі» і перемогли 4:1. Пустовіт вийшов на поле і був одним з кращих. Мав момент, але не забив. Можливо, завтра спробує відзначитися. Сьогодні я сказав нашим молодим гравцям: «Поки такий гравець є в команді, навчайтеся у справжнього професіонала». В його роки так віддаватися футболу можуть лише  одиниці – жодного тренування не пропустив, працює завжди  з повною самовіддачею…

«Сокіл» (Михайлівка Рубежівка) – «Вишня» (Вишневе). 12 березня, 13.30. Вишневе, стадіон «Центральний». Арбітри Д.Шурман (Вишневе), М.Сліпко (Макарів), О.Бучаков (Крюківщина)