07.09.2023 10:21 323

Огляд фіналу суперкубка Бучанського району

Перший в історії суперкубок Бучанського району з футболу розіграно! В день Незалежності України на ошатному «Колосі» -  в історичній та сучасній Білогородці після запеклої та драматичної боротьби в основний час (0:0) перший володар кубка Бучанщини дмитрівський «Олімп» у серії післяматчевих пенальті здолав першого чемпіона району  «Сокіл» з Михайлівки Рубежівки 4:1 та став першим володарем почесного трофею! Вітаємо переможців! І не забуваємо подякувати Збройним Силам України за мирне небо над головою та можливість грати в футбол.

Суперкубок Бучанського району. Фінал.

24.08, 17.00. Білогородка, «Колос». +29, сонячно. Арбітри М.Скрипник (Київ), О.Бучаков (Крюківщина), Д.Оганєсян (Боярка). Четвертий арбітр – В.Волинець (Віта Поштова). Делегат БРАФ Я.Карабкін (Вишневе)

СФК «Сокіл» Михайлівка Рубежівка – ФК «Олімп» Дмитрівка 0:0 (0:0), по пенальті 1:4

С: Сидоренко, Фурсенко, Андрейчиков, Ємельянов, Панченко, Шишкін, Васильєв, Ільченко (Барбон,65), Набільський (Байдалук,79),  Паша (Гида,62), Коба. Нз: Колос, Валага, Без’язичний, Музика, Шевчук, Донич. Президент Д.Бірюк. В.о. Тренера Т.Фільчаков

О: Сафронов, Шморгун, Шушков, Фабрика,  Бегунов,  Луценко (Мельохін,90+1), Котюк (Шульга,66), Калмиков, Бровко, Іваніцький, Д.Ковтун (Богданов,63). Нз: Брагінець, Пікалов. Президент В.Ковтун. Тренер Е.Павлов

Післяматчеві пенальті реалізували: Панченко (С), Бровко, Фабрика, Іваніцький, Калмиков (О). Не реалізували Васильєв, Байдалук (С)

Попереджені Коба, Фурсенко, Байдалук, Васильєв (С), Д.Ковтун, Калмиков, Луценко (О)

Вилучений А.Бегунов (О) – 60 хвилина, позбавлення суперника очевидної можливості забити гол

Тепер, коли емоції та пристрасті суперкубкового фіналу вщухли, спіймав себе на думці, що на «Колосі» відбулося повне дежавю, як у знаменитому в часи моєї юності однойменному фільмі Юліуша Махульського. Дежавю – це психічний стан, коли людина відчуває, що вона колись вже була в такій ситуації, проте це відчуття не зв'язується з певним моментом минулого, а належить до «минулого взагалі». Дежавю зазвичай супроводжується відчуттям чудасії і нереальності того, що відбувається. Деякі, до того ж, «відчувають до дрібниць», що відбудеться в найближчі кілька хвилин (deja prevu). Вони бувають впевнені в тому, що здатні передбачити майбутнє, хоч науково дежавю не є підтвердженим. Це аномалія пам'яті, завдяки якій присутнє відчуття досвіду в поєднанні з неможливістю обставин. У передматчевих розкладах більшість фахівців районного футболу віддавали перевагу колективу Дмитра Бірюка. І не тільки тому, що «Сокіл» - команда з вищої ліги Київщини, а тепер ще й учасник чемпіонату України серед аматорів, зі значним послужним списком з трофеїв районного та обласного масштабу (три кубка Київщини, на секундочку – прим.авт.), в той час як «Олімп» хоча і взяв сенсаційно кубок Бучанщини, але існує лише третій рік. На користь михайлівців рубежівців грала й довша та глибша лава запасних, і накопичений досвід участі в матчах високого рівня, та й чого гріха таїти – кращий матеріально-фінансовий стан. Проте, футбол є футбол, і звітна гра ще раз довела, що в таких поєдинках шанси є в обох дуелянтів, а умовний «Давид» цілком може перемогти умовного «Голіафа», за що, власне, ми й любимо «гру мільйонів». На відміну від театру чи кіно, у футболі правки до сценарію робляться по ходу п’єси, причому часто найнеймовірніші, а сценаристом футбольної вистави є саме життя і його величність випадок. Чому «Сокіл» програв, у той час коли у нього на руках перед матчем були майже всі козирі? Риторичне питання. На мій погляд, по-перше, недооцінка суперника. Якби «Сокіл» уважно вивчив гру «Олімпа» в фіналі кубка проти «Білгорода», багатьох помилок можна було б уникнути, але по ходу гри на «Колосі» «Сокіл» впевнено і скрупульозно наступив на ті ж самі граблі, що й «Білгород». Складалося враження, що тренерський штаб «соколят» просто не став заморочуватися передматчевим розбором суперника, а поклався на свій звичний стиль гри. А до нього «Олімп» був повністю готовий. І це друга причина поразки фаворита. Безкінечні, але неефективні, бо очікувані, кроси з флангів у виконанні Ємельянова, відсутність креативу в центральній зоні, де, крім наглухо закритого Васильєва, гострий пас було віддати нікому, інертний одинокий Коба в ролі форварда, який більше розмовляв з арбітром, аніж шукав м’яча – все це не стало несподіванкою для «олімпійців». Розумна тактика Едуарда Павлова, який знову витиснув з посередніх (давайте чесно), але дисциплінованих та ідеально підігнаних під схему тренера, гравців «Олімпа» максимум, стала каменем спотикання для самовпевнених «соколят», у яких не було в загашнику плану «Б» на той випадок, якщо щось піде не так. Тактична бідність «Сокола» (і це третя причина поразки), який просто не вміє грати по-іншому, аніж «бий вперед, а гра прийде» - це справжня біда для команди, яка має всеукраїнські амбіції.  Навіть опинившись в чисельній більшості після вилучення Бегунова, а грати залишалося ще близько 30 хвилин, тренерський штаб «Сокола» не пішов на ризик, не випустив другого форварда (досвідчений Без’язичний так і залишився на лаві), а продовжив вантажити м’яча вперед в надії на випадок, продовжив  «лупати сю скалу» - безнадійно і приречено. Коли справа дійшла до серії пенальті, майже всі присутні зрозуміли, що зараз буде повне дежавю. Його передчуття літало в повітрі і перед початком гри, і протягом матчу. І воно, це передчуття, ставало майже зримим і тоді, коли Дмитро Бровко струсонув поперечину на початку матчу після ефектного удару з лінії карного майданчика. І тоді, коли відбулося очікуване (дежавю є дежавю) вилучення за «фол останньої надії», тільки тепер в головній ролі був не гравець фаворита, а захисник андердога Андрій Бегунов, який на фініші другої третини матчу позиційно помилився і потягнув за комір Кобу, що ненадовго прокинувся після перебування в «летаргічному сні» та здійснив ривок до воріт Сафронова. Цікаво, що коли гравців на полі стало менше, «Олімп» вже тільки те й робив, що захищався, тягнув до серії пенальті – самовіддано та відчайдушно, так само, як у кубковому фіналі, тільки тоді у «олімпійців» був «плюс один» гравець, а тепер – «мінус один» гравець. Дивлячись на гру «олімпійців», переді мною в пам’яті постала легендарна збірна Греції часів Отто Рехагеля – команда, яка відмінно «сушила гру», створювала непрохідний «бетон» біля своїх воріт, а в атаці сподівалася на один-єдиний жалячий випад «скорпіона» Харістеаса. Цю команду нещадно критикували за антифутбол, але їй це «до лампочки», бо вона вписала своє ім’я в футбольні літописи та стала чемпіоном Європи. Так, «Олімп» не забив жодного голу в фіналах обох кубків, але обидва трофеї повіз у Дмитрівку, і хто тепер кине камінь у бік команди, яка пішла до небаченого досі тріумфу по єдиній доступній для себе дорозі?   Ефект дежавю посилювався ще й тим фактом, що багато що в цьому матчі нагадувало про «Білгород»: і гра проходила в Білогородці, і в лавах обох команд були нещодавні учасники кубкового фіналу з того складу команди Руслана Клименка – Панченко, Ільченко та Валага у «соколят», Іваніцький у «олімпійців». І нарешті повністю опинилися в полоні дежавю присутні на стадіоні, коли команди почали пробивати післяматчеві пенальті. Ось тут ефект «повторення пройденого» досяг свого піку. «Олімпійці» знову пробили свої удари без «сучка і задоринки», напевно, готувалися на тренуваннях до такого фіналу футбольної драми. А от «соколята» підходили до «точки», наче відчуваючи, що проти долі не попреш. Коли перший же удар лідера Васильєва взяв Сафронов, стало зрозуміло – суперкубок «Сокіл» не виграє. І третій удар Байдалука лише підтвердив це відчуття – знову Сафронов опинився «на коні» - так само, як і на «Ювілейному» два місяці тому. Отже, «Олімп» Дмитрівка – перший  володар Суперкубка Бучанського району, і це був найкращий сезон не тільки молодого клубу, а й усього дмитрівського футболу за всю історію. Вітаємо з цим знаменним успіхом Дмитрівську громаду на чолі з головою Тарасом Дідичем, президента «Олімпа» Владислава Ковтуна, спортивного директора Олега Головієнка, головного тренера Едуарда Павлова, капітана Дмитра Бровка та весь колектив «олімпійців»! А «Соколу», для якого цей матч став «прощальною гастроллю» в змаганнях Бучанської ліги, дякуємо за гідну гру та бажаємо не вішати носа і зійти на вершину вже в найближчому майбутньому – на рівні області та аматорської України. Без поразок немає перемог…     

Після завершення фіналу відбулася урочиста церемонія нагородження переможців та призерів. На фіналі були присутні почесні гості – голова Бучанської районної ради Володимир Дубас, голова Дмитрівської ОТГ Тарас Дідич, секретар Білогородської сільської ради Юрій Марченко, почесний голова Київського обласного відділення національного олімпійського комітету, голова Ірпінської міської федерації футболу Роман  Солодаренко,   начальник відділу молоді та спорту Білогородської сільської ради Вячеслав Воловик, депутати Білогородської сільської ради Сергій Петровський та Ігор Боровик. З вітальним словом до присутніх звернулися Тарас Дідич, Вячеслав Воловик та Роман Солодаренко. Почесним дипломом за допомогу в організації матчу за Суперкубок було відзначено колектив стадіону «Колос» в Білогородці (директор Сергій Петровський та багаторічний працівник стадіону Сергій Чередниченко, завдяки яким гра на «Колосі» пройшла бездоганно). Почесними дипломами були відзначені фіналіст – СФК «Сокіл» (капітан Дмитро Васильєв) та переможець – ФК «Олімп» (капітан Дмитро Бровко).

Індивідуальними відзнаками були нагороджені арбітри та спостерігач арбітражу фінального матчу – рефері Максим Скрипник з Києва, асистенти арбітра Олександр Бучаков з Крюківщини та Дмитро Оганєсян з Боярки, четвертий арбітр Владислав Волинець з Віти Поштової та спостерігач арбітражу Ярослав Карабкін з Вишневого. Бригада арбітрів відмінно впоралася зі своїми обов’язками і на високому рівні провела суперкубковий поєдинок.

СФК «Сокіл» з Михайлівки Рубежівки (президент Дмитро  Бірюк,   головний тренер Олег Самченко, тренер Тарас Фільчаков) отримав срібні нагороди фіналістів суперкубка Бучанського району.


Індивідуальними відзнаками БРАФ були нагороджені кращі гравці вирішального матчу за Суперкубок в складі обох команд – учасниць фіналу. Це захисник Анатолій Фурсенко («Сокіл») та воротар Сергій Сафронов («Олімп»).

І нарешті золоті медалі переможців приміряли на себе футболісти дмитрівського «Олімпа», для яких цей успіх став уже другим гучним тріумфом в недовгій історії клубу. А капітан «олімпійців» Дмитро Бровко підняв над головою красень – суперкубок Бучанського району! А далі були хвилини щастя спортивного злету, в якому воєдино злилися всі прихильники молодого дмитрівського клубу. Всі вони ще довго танцювали танок переможців навколо завойованого трофею! В історичному літописі Суперкубка Бучанського району закарбуємо імена перших переможців:

Воротарі – Андрій Брагінець (1991), Владислав Ковтун (1997), Сергій Сафронов (1989). Захисники – Андрій Бєгунов (2002), Микола Богданов (1995),   Петро Фабрика (1992), Максим Шушков (1996), Віталій Шморгун (1998). Півзахисники – Дмитро Бровко (1993), Нікіта Калмиков (2002), Олексій Луценко (1997), Олександр Мельохін (1998), Олександр Котюк (2002), Ілля Іваніцький (1999), Михайло Пікалов (2006).  Нападники – Олег Головієнко (1990), Дмитро Ковтун (2002), Олексій Шульга (1985). Президент Владислав Ковтун, спортивний директор Олег Головієнко, головний тренер Едуард Павлов, тренер та капітан Дмитро Бровко.

Головний організатор матчу Громадська Спілка Бучанська районна асоціація футболу (голова Валерій Чалий) висловлює щиру вдячність за допомогу в організації фіналу голові Бучанської районної ради Володимиру Дубасу, Білогородській сільській раді та особисто голові Антону Овсієнку і секретарю ради Юрію Марченку, сектору культури, молоді, спорту та туризму Бучанської РДА та персонально Сергію Виговському, відділу молоді та спорту Білогородської сільської ради та персонально Вячеславу Воловику, членам виконавчого комітету БРАФ Роману Солодаренку та Дмитру Бірюку, відеооператору Руслану Мельяновському та відомому футбольному журналісту Богдану Костюку за відмінний показ і коментар гри в прямому ефірі на ютуб-каналі БРАФ, фотокореспондентам Марині Мельяновській та Аліні Маліновській за чудові фото,  адміністрації стадіону «Ювілейний» (директор Сергій Петровський) та персонально Сергію Чередниченку за відмінне поле, звукорежисеру Артему Сітніцькому за прекрасний звук, ресторану «Белград» в селі Білогородка за чудовий третій тайм, спортивному  лікарю Ігорю Денисенку за швидку медичну допомогу, юним футболістам з ДЮСШ «Білгород – Сіті» за миттєву подачу м’ячів  та працівникам відділу національної поліції №4 Бучанського РУП (керівник Дмитро Перфілов) за громадський порядок на стадіоні.